Свого Миколку я сама виховувала. Чоловік мене покинув, зустрів іншу, спочатку потайки зраджував, а тоді пішов геть. Мені було так складно. Аби вижити, підробляла, де лише могла. Постійно з боргів не вилазила. Рятували подруги, котрі давали одяг від своїх доросліших синів.
Та Микола зростав розумним і здібним. Вивчився і самотужки вступив до університету. А вже на третьому курсі мав стабільну роботу і доволі непоганий заробіток. Навіть мені почав фінансово допомагати.
Та в 23 роки мій хлопчик сказав, що хоче познайомити мене зі своєю дівчиною. Він мав серйозні наміри, адже досі нікого до мене не приводив.
І ось цей день настав. Микола прийшов зі своєю коханою. Та виявилось, що це не молода дівчина, а зріла жінка. Наді виповнилося 36 років і вона мала доньку. Я за голову схопилась від шоку. Ледве пережила той вечір. А згодом Миколі пояснила, що він має негайно покинути цю жінку і знайти молоду дівчину.
– Сину, ти такий розумний! Можеш мати будь-яку подружку!
– Я кохаю Надію і ми одружимось.
– Моєї підтримки ти не матимеш.
– Впораюсь і без неї!
Мій єдиний син, сенс мого життя пішов геть. І більше не повертався. Від знайомих я дізналась, що він побрався з Надією і вони живуть десь в селі поруч із містом. Микола купив там землю і побудувався. Має сина, ще й на доньку її оформив опіку.
Та два роки тому мій син пішов на війну. І ось нещодавно мені подзвонила Надя:
– Я знаю, що ви мене ненавидите! Та мені дуже важко. Миколу знову на передову відправили. Там зараз справжнє пекло! Ви маєте з ним поговорити! Ще не пізно! Попросіть вибачення – і ми будемо сім’єю!
Я не знала, що їй відповісти. Після нашої розмови довго плакала. Не могла заспокоїтись. Скажіть, як мені все виправити? Невже я маю перепросити?