Марина стояла у дверях, зустрічаючи батьків із таким самим привітним обличчям, як завжди. От тільки яскравий синець під оком видавав те, про що вона так не хотіла говорити. — Мамо, все нормально, не звертай уваги, — швидко сказала вона, помітивши…

 Ти де швендяла до одинадцятої, а? — долинув голос Максима з ванної. Він проскочив зранку, як пляма кетчупу на білій сорочці: наче не кінець світу, але настрій зіпсував. Олена, вже повністю зібрана, з ключами в руці та серйозним обличчям, завмерла…

 Ти серйозно збираєшся йти так на батьківські збори? — Сашко стояв у дверному отворі, скрививши губи в презирливій усмішці. — А що не так? — Віка поправила хустку на голові, намагаючись зберігати спокій. — Нічого, просто інші батьки будуть скоса…

Знову ця кислятина? Олено, ти в борщ оцет ллєш, чи що? Я ж сто разів казав, у моєї матері він солодкий був, наваристий. А це що? Вода бурякова. Ще й кисла. Павло гидливо відсунув тарілку, і звук фаянсу, що дряпнув…

Олексій у телефоні дивився, куди поділося стільки грошей по кредитній картці, поки Марина мила посуд після вечері. Дзвінок матері застав його зненацька — зазвичай вона телефонувала в неділю, а сьогодні була середа. — Олексійчику, — голос Валентини Петрівни звучав особливо…

Чудова новина! — він буквально засяяв, як лампочка. — Тепер заживемо по-людськи. Треба мамі зателефонувати, порадувати її! Тетяна якось напружилася, але намагалася цього не показувати. — Навіщо мамі? — обережно запитала вона. — Це ж мій спадок, Сашо. Тільки мій.…

Ліда зняла мокрий плащ у передпокої, струсила парасольку й втомлено зітхнула. День видався важким — звіти, нескінченні наради, незадоволений начальник. А тепер ще й цей дощ, що промочив її наскрізь. Хотілося тільки одного: гарячого душу і спокійного вечора з Кирилом.…