Накипіло! Дістало! Шмuгаль та Зeлeнський це зaвдяки вам я відмовлюся від гpoмадянства — укpaїнка

Накипіло! Дістало! Шмuгаль та Зeлeнський це зaвдяки вам я відмовлюся від гpoмадянства — укpaїнка

Обурений лист з Лондона у відповідь на наміри уряду не випускати українців за кордон. Я серйозно: збираюся відмовлятися від українського громадянства. На користь остаточно британського, у мене скоро буде. Вже стільки років відкладала, сумнівалася, що не треба позбуватися нашого паспорта, а тепер – все. Мушу подумати про завтра і свої права в ньому. Якщо надалі залишатися громадянкою України, то жодного «завтра» для мене може й не бути.

Бачте, сьогодні Шмигаль буде вирішувати, скільки наших людей мають їхати працювати за кордон, кому – можна, а кому – ще почекати. А завтра – що він буде за нас думати? Скільки грошей залишаємо собі, а скільки – рідненькій державі віддати? Дихнути, чхнути скільки разів – теж в нього питати дозволу?!!!

А щоб плюнути в чиїсь окуляри на носі (не буду пальцями показувати) – то як, письмово до Шмигаля звертатися? Чи одразу в Зе-офіс писати? То ось, панове Шмигаль та Зеленський! Це завдяки вашому «мудрому керуванню» я відмовлюся від громадянства України!

За роки життя в Англії бачила й переживала різне. Але ні, до чого тут Альбіон? Хоч його і називають «туманним», тут все настільки прогнозовано, що аж нудно буває. «Різне» – це тоді, коли Гетвік-Бориспіль, «привіт, Батьківщино!». Різні суми «на лапу» нашим митникам, щоб не випитували, скільки везу валюти і звідки її взяла – теж було. Щоразу полегшено «слава Богу!», коли перетинаю кордон, щоб назад в мою – вже давно «мою» – бабусю-Британію.

При тому, що я – ніяка не порушниця, в Лондоні живемо і працюємо з чоловіком легально, чогось кримінального ніколи в житті не зробили. Але рідна держава завжди ставилася до мене так, ніби я в чомусь або щось їй винна. Я зараз – не лише про податки чи відрахування в Пенсійний фонд, це ще коли в Києві жила. Тепер з їхньою реформою мені на старості навіть «мінімалка» не світить. Ще хабарі там за кожну «писульку»-папірець в Україні я «винна», проголосувати раз у п’ять років за нового козла. Його після того будуть називати «президентом».

Чим більше ти намагаєшся жити за законами держави – тим більший твій перед нею борг. А вона тобі не винна ні-чо-го! Класно влаштувалася.

Питаєте, чого я тут кіпушую, не одна ж така? Бо в мене особистий інтерес, до мене через «геніальну» політику нашого уряду змушений з величезними труднощами добиратися з України чоловік. Хтось скаже «родичів до родичів» випускають, але ми з коханим ніколи не заморочувалися штампами в паспорті, і так – вже 6 років, і нам класно. А державі ж на кордоні потрібно пред’явити документ, що ми – сім’я!

Як вийшло, що його в Лондоні чекаю, а моя половина застрягла в Україні. На початку року прийшла в дім біда: в чоловіка в Києві захворів батько, серце. Поїхав додому, влаштовував тата до лікарні, і ніби щось там підремонтували, але в березні його не стало. Ігор тата поховав, почав збирати валізи до Лондона, а тут повітряне сполучення перекрили – суши весла. Дякувати Богу за Скайп – він виявився дуже третім не зайвим у нашій родині.

А два тижні тому наш знайомий, теж «лондонець» з Києва, насилу зміг вилетіти з Борисполя тим самим чартером – якого Шмигаль до Лондона не випускав! (Деталі: https://www.bbc.com/ukrainian/news-52472778 – ред.). Компанія наших тут згадувала призабутий, було, запас російських матюків, коли спостерігали за цим «днищем», made in Ukraine. Як це взагалі могло статися?! Люди їдуть на роботу, їм з чужої (!!!!!) країни авіа-транспорт оплатили – а наші держиморди «не пущають»?!! Це не просто поперек всіх можливих законів – чистий дебілізм. Пиляють гілку, на якій сидять. Ще й з веселим свистом пацієнтів «дурки»!

І якого ж було дідька кликати всіх назад, коли вірус почався?! Добре знаючи, що ні роботи, ні медицини, взагалі нічого від слова «нічого» українцям, які приїдуть, в Україні не буде? Наших багато здуру ламанулися додому, а тепер лікті кусають.

Та нема зле, щоб на добре не вийшло. Після всіх мега-шмига-історій ми з коханим вирішили: все, досить, переходимо на громадянство Об’єднаного Королівства. І тільки його.

Як чоловік назад до Лондона назад повертається – ловіть ноу-хау! Наслухавшись недавніх жахів з невильотами, ми вирішили більше не зв’язуватися з Борисполем. Це не лише про той горе-чартер. Сьогодні купа людей в Україні, у яких всі папери – належно оформлені, квитки давно оплачені – тупо не можуть ними скористатися. Як не літака нема, то ще якусь фігню просто на кордоні придумають, чому не випускають.

В нашого МЗС – сім п’ятниць на тиждень. То «нікого не випускаємо», то – «шо за діла, їдьте собі», то «пускаємо, але треба спец-дозвіл мати». То «ні, можна без «спеца», але…». Я вже зат****ся писати на їхній Фейсбук – на жоден із запитів вони не реагують, і не лише мій! До них десятки людей, як бачу, щодня пишуть в коментарях, зі всього світу. Проблеми у кожного свої, а реакції – 0.

Тому – чемодан, вокзал, колеса, чоловікові до Англії – через Варшаву. Туди їде приватною автівкою ще з трьома такими самими розумниками, яким треба на роботу. Кому в Німеччину, кому – ще далі. Дорого, довго, але все одно краще, ніж ніяк. До Польщі в коханого – залізне «алібі», там з першою дружиною живе його син, заодно й побачаться. А рідній державоньці доведеться випустити свого громадянина з чіпких пазурчиків – за кордон. Там кантуватися в друзів ще пару днів, а далі – на літак до Гетвіка. За трохи більше, ніж 200 злотих за квиток.

Першим ділом, як приїде – відсвяткуємо. Другим – подамо на розлучення з Україною, офіційно. Все, досить – ми достатньо терпіли, али ми – не «терпили». Не буде дешево і точно марудно, вже дізнавалася, але українське громадянство зараз – це той самий чемодан без ручки, тільки гірше. Тягти за собою – і дорого, і мучишся весь час.

Я розрізняю між «держава» і Батьківщина. Першу «люблю» так, як вона мене, а другу – просто люблю. Не дивлячись на всі підлоти держави, великі й маленькі. Тому до України, мого рідного дому, ставлення ніколи не зміниться. Так само стискатиметься серце, коли літак почне знижуватися перед посадкою в Борисполі. Так само буду вболівати за наших спортсменів на міжнародних змаганнях, призначати новим прибулим з України зустрічі «біля Володимира» (мається на увазі пам’ятник київському князеві Володимиру Великому по Holland Park Road в Лондоні – ред.) і ще багато інших «так само». Тільки одного «так само» вже не буде – жоден «державний чоловік» не зможе мені диктувати, що робити та як. На тому й «прощавайте»! Вибачте за сумбур. Накипіло, дістало.

Просто Марія, Лондон, Великобританія

Джерело

Повне або часткове копіювання категорично заборонене!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *