Важкі кришталеві келихи мелодійно дзвонили від басів живої музики. У просторому залі елітного ресторану стояв густий аромат запеченої з пряними травами осетрини, який поєднувався з різкими запахами дорогого чоловічого парфуму. Ксенія поправила жорсткий комір своєї темно-синьої шовкової сукні, відчуваючи, як тканина неприємно натирає шию.
Сьогодні їй виповнилося тридцять три роки, але це свято найменше нагадувало день народження. Швидше виставку досягнень її чоловіка. Роман діловито ходив між круглими столиками, з черговою посмішкою. Він володів великою компанією з постачання будівельного обладнання і любив пускати пилюку в очі необхідним людям. Ксенії завжди була до душі тиша. Вона займалася ландшафтним дизайном, любила возитися з живою землею, а світські раути викликали в неї лише сильну втому.
Гучний скрип важких дубових дверей змусив гостей обернутися. На порозі стояла Маргарита Львівна, Романова мати. Вона завжди відгукувалася про невістку з поганою прихованою зневагою, називаючи її «садівницею». Але сьогодні свекруха явно вирішила піти далі за звичайні шпильки. Поруч із нею стояла висока молода дівчина в яскравій сукні кольору фуксії.
Маргарита Львівна впевнено підійшла до центрального столу, взяла десертну ложку і дзвінко вдарила по краю келиха. Музиканти згорнули гру. Розмови стихли.
— Якщо ми зібралися з такого приводу, — голосно почала свекруха, окидаючи зал переможним поглядом. – «Знайомтеся, це нова жінка мого сина!» І, скажемо прямо, саме Діана по-справжньому розуміє масштаб мого Ромочки. Не те, що деякі, чиї інтереси не виходять за рамки квіткових горщиків.
Гості завмерли. У залі стало так тихо, що Ксенія почула, як гуде промисловий кондиціонер під стелею. Вона поволі перевела погляд на чоловіка. Роман навіть не спробував обложити матір. Він стояв біля сусіднього столика, нервово перекочуючи в пальцях маслину, але на його губах грала самовдоволена усмішка.
– Рома? — тихо спитала Ксенія, підійшовши до нього впритул. Від нього пахло дорогим тютюном та м’ятною жуйкою.
— Послухай, Ксюш… — Роман смикнув вузол краватки, наче той раптом став йому малим. – Давай без концертів. Люди дивляться. Ну, завів інтрижку. З ким немає? Ти ж розумна, у нас заміський будинок, налагоджений побут. Вдай, що нічого не чула. Не псуй мені вечір перед партнерами.
Ксенія не стала кричати. Їй стало зовсім хрінова від його слів, але вона стрималася. Вона розвернулась, підійшла до стійки музикантів та впевнено взяла мікрофон.
— Дорогі друзі, — її голос пролунав рівно, без жодної ноти тремтіння. — Дякую, що прийшли. Сьогодні я дізналася, що мій чоловік зробив новий вибір життя. Я поважаю чужі рішення та нікого не тримаю. Тому прямо зараз я поступаюсь місцем цій парі. Святкуйте без мене.
Вона поклала мікрофон на білу скатертину, взяла за руку свого шестирічного сина Єгора, який тихо малював у блокноті за далеким столиком і вийшла з ресторану.
Надворі мрячив дрібний, колючий осінній дощ. Ксенія спробувала викликати машину через програму, але на екрані вискочило повідомлення: “Карта заблокована”. Роман діяв швидко. Їхати до батьків до іншого міста було надто пізно. Небагато подумавши, Ксенія набрала номер Павла Ігоровича — свого старого університетського викладача та близького друга сім’ї, який давно кликав її в гості.
Квартира професора зустріла їх запахом старих паперових книг, сухого дерева та свіжозавареної ромашки. Павло Ігорович, сутулий чоловік у в’язаному жилеті, без зайвих розпитувань розстелив їм чисту білизну на старенькому дивані.
Вранці, заварюючи чай на крихітній кухні, Ксенія звернула увагу на широкі вм’ятини від коліс на старому лінолеумі. Невдовзі із сусідньої кімнати виїхав молодий чоловік у спеціальному кріслі. Він виглядав неважливо, але погляд залишався жорстким і чіпким.
— Знайомтеся, це мій син Максим, — тихо сказав Павло Ігорович.
Максим коротко кивнув головою. Слово за слово, зігріваючись гарячим чаєм із сушками, Ксенія розповіла про вчорашній вечір. Вимовилася, бо тримати це в собі більше не було сили.
– Компанія Романа? — хрипко перепитав Максим, міцно стиснувши підлокітники свого крісла. – «Буд-Інвест»?
Ксенія здивовано кивнула.
— Чотири роки тому ми з вашим чоловіком розпочинали цей бізнес разом, — повільно промовив Максим, дивлячись у вікно. — Я особисто контролював безпеку на складах. На одній із баз стався обвал важких металевих стелажів. Тяжке випробування… Я отримав серйозні пошкодження. Поки я лежав у палаті, Роман заднім числом переписав усі договори. Залишив мене ні з чим. Заявив партнерам, що я сам знехтував правилами.
Ксенія слухала, і її руки міцно тримали гарячий керамічний кухоль. Людина, з якою вона ділила життя, виявилася не просто ошуканцем. Він переступив через друга заради грошей.
– Тобі можна якось допомогти? – спитала вона, розуміючи, що він не може ходити.
— Лікарі у приватній клініці дають великі шанси, — тихо відповів за сина Павло Ігорович. — Потрібна складна поетапна операція. Але рахунок іде на мільйони. Нам із нашими пенсіями та посібниками таких грошей не зібрати.
Того ж дня Ксенія почала діяти. Вона згадала, як три роки тому Роман зі страшним скандалом звільнив головного бухгалтера Ніну. Він тоді репетував у телефонну трубку, погрожуючи їй судами, якщо вона хоч комусь розповість про справи фірми. Ксенія обдзвонила десяток старих знайомих, доки не з’ясувала, де тепер працює ця жінка.
Знайти Ніну виявилося непросто. Вона працювала фасовщицею на невеликому хлібозаводі на околиці міста. У темному коридорі, що пропахли сирими дріжджами і мокрою штукатуркою, Ксенія перехопила втомлену жінку в сірому халаті.
Вислухавши Ксенію, Ніна довго мовчала, нервово смикаючи гудзик.
— Роман змушував мене вести подвійну документацію, — нарешті зізналася вона, озираючись на всі боки. — Закуповував найдешевші, списані стелажі, а по паперах провів їх як нові, німецькі. Різницю забирав собі. Через цей дешевий метал Максим і постраждав. Коли я відмовилася далі в цьому брати участь, Роман виставив мене за двері і пообіцяв підкинути заборонені речовини, якщо відкрию рота.
— Ніно, Максим досі не ходить, — Ксенія подивилася їй просто у вічі. — Я подаю на поділ майна та частку у бізнесі. Якщо ти віддаси мені копії тієї чорної бухгалтерії, Роман відповість за все за законом.
Наступного дня Ніна принесла на зустріч звичайний пластиковий твердий диск.
Через тиждень Ксенія без стуку увійшла до просторого кабінету чоловіка. У повітрі висів стійкий запах свіжої кави та шкіряних меблів. Роман сидів за масивним дубовим столом, спокійно відкинувшись у кріслі.
— Чи прийшла просити грошей на продукти? – посміхнувся він. – Пожила в чужих людей і вистачить?
— Я прийшла забрати половину всього, що маємо, — спокійно відповіла Ксенія, сідаючи навпроти. — Ці гроші підуть на операцію Максимові.
Роман голосно, гучно розреготався.
– Ти перегрілася на своїх клумбах? Максим – відпрацьований матеріал. А ти ніхто. З паперів у мене все чисто.
Ксенія мовчки поклала на поліровану стільницю товсту папку із роздруками з жорсткого диска Ніни. Посмішка миттєво зникла з чоловіка.
— Якщо ти не сплатиш за операцію добровільно сьогодні ж, завтра ці документи разом зі свідченнями твого колишнього бухгалтера ляжуть на стіл слідчому, — повільно й чітко промовила вона.
Роман спробував тиснути, підвищував голос, обіцяв купити їй окрему квартиру в центрі, але Ксенія була непохитна. Вона найняла принципового адвоката з бездоганною репутацією.
Судовий процес тривав кілька місяців. Роман наймав дорогих юристів, намагався залякувати свідків, але Ніна, яка втомилася жити у вічному страху, дала вичерпні свідчення під присягою. Розкрилися масштабні махінації з податками та закупівлями.
Прямо в залі суду, після оголошення проміжного рішення, на зап’ястях Романа замикалися кайданки. Його взяли під варту. Маргарита Львівна, яка була на засіданні, присіла на лаву, важко дихаючи. Вся її столична гордість випарувалася в одну мить.
Минув рік.
У світлому павільйоні пахло вологою землею, зрізаними квітами та пакувальним папером. Ксенія поправляла атласну стрічку на великому весільному букеті, коли дзвіночок на вхідних дверях мелодійно брязнув.
До магазину зайшов Максим. Він спирався на дерев’яну тростину, злегка накульгував, але йшов сам. Своїми ногами. Відсуджені у Романа кошти повністю покрили найскладнішу операцію та довгі місяці реабілітації.
— Найсвіжіші квіти для найсильнішої жінки, — щиро посміхнувся він, ставлячи на прилавок коробку тістечок із сусідньої пекарні.
Вони пили чай у підсобці, обговорюючи успіхи маленького Єгора у першому класі, коли двері знову відчинилися. На порозі стояла Діана. Від її колишнього лиску не залишилося й сліду. Волосся зібране в тугий пучок, на плечах — потерта куртка. Дівчина була вже в положенні.
— Ксенія… вибачте, що я так заявляюсь, — її голос тремтів від стримуваних емоцій. – Рома відбуває термін. Маргарита Львівна розміняла свою велику квартиру, щоб розплатитись з адвокатами, і просто виставила мене з речами. Мене нікуди не беруть працювати. Я знаю, що не маю права про щось просити, але мені банально нема на що купити речі дитині.
Ксенія довго дивилася на колишню суперницю. У її душі не було ні зловтіхи, ні тяжкої образи. Вона просто знала, що вчинила правильно.
— Мені потрібний акуратний помічник, — без переваги відповіла Ксенія. — Треба чистити стебла, міняти воду у вазонах, підмітати підлогу. Робота нелегка, руки завжди будуть у воді. Оклад стабільний, зможеш спокійно піти у декрет. Чекаю завтра о дев’ятій ранку.
Діана завмерла, не вірячи своїм вухам, а потім тихо заплакала, притискаючи руки до обличчя. Ксенія перевела погляд на Максима. Той тепло і розуміюче кивнув. Попереду на них чекало довге, справжнє життя, в якому більше не було місця зраді та фальші.