“Мамо, та годі від мене свого кавалера ховати. Я вже так на того сеньйора Паула чекаю, як на друге Пришестя Ісуса Христа”, – нарікала у Скайпі донька Софія. Так вже їй кортіло познайомитися з моїм новим італійським залицяльником.
Однак, про кавалера я збрехала навмисне. Знаєте, я вже так з Великодня обманюю Софійку. Але розумію, що іншого виходу в мене нема.
Я сама з невеличкого селища на Львівщині, поїхала до Італії на заробітки. Думаю, що моєю історією тут нікого не здивую. У Римі добре платять, та і якщо перевести навіть 100 євро у гривні – вийде пристойна сума. Загалом, я останні роки працюю доглядальницею для одної літньої пари, а до того працювала і на заводі, готелях покоївкою, і на зборі сезонних овочів та фруктів.
Гроші відсилала матері, аби вона зробила якийсь ремонт у хаті та за Софією дивилася. Бо жили ми не дуже добре, навіть на межі бідності. Туалет був на вулиці, треба бігти через весь город. Дах протікав так, що ми вже й каструлі підкладали, аби на підлогу не стікало. Вікна старі, дерев’яні, взимку сильно пропускали холод і ми підкладали на підвіконня коцики. Зі шпарин часто вибігали миші та гризли штори або ж килими.
Але як то буває – діти часто сприймають батьків на заробітках як повний гаманець грошей. Я купила вже Софії окрему квартиру в місті, допомогла зробити ремонт, потім оплатила весілля. Хоча свати дали пару тисяч і те, суто на гостей в ресторані. А фотограф, декоратор, ведучий, лімузин – все я проспонсорувала.
Тепер донька живе з чоловіком, має 3 дітей, але ніяк не відівчиться гроші у мене брати. Хоча молодшому вже 5 років, може піти в садок, але донька досі в декреті сидить. Зять Дмитро працює на заводі, отримує 12-15 тисяч. Ну і звісно, просять мене продукти вислати, одяг, які подарунки. Минулої зими я надіслала їй майже 2 тисячі євро, аби купила онукам на зиму чобітки та курточки.
А я ж собі зуби полікувати, нормальний одяг купити. Бо от інші мої коліжанки-заробітчанки і на відпочинок в круїз їдуть, відпочивають, в кафе зустрічаються, купують гарні сукні. Та я на їх фоні здаюся жебрачкою, хоча заробляю пристойні гроші.
Тому от вирішила вигадати казочку про одного сеньйора Паула. Типу він у мене закохався до нестями і зараз живемо разом. А ще я буцімто перестала працювати, бо Пауло попросив займатися хатніми справами на віллі.
– Ма, так це чудово. Але ти тепер взагалі навіть 100 євро нам не даси?
– Доцю, та звідки? Я не хочу поки у Пауло просити. Раптом він дуже розсердиться? Але я буду висилати вам гостинці, не переживай.
Купувала макарони, олію, цукерки, рибку консервовану, сири та відправляла Софії в Україну. А зарплату поділила – половину відкладала, половину витрачала. Нарешті купила собі омріяну сукню та почала відпочивати. Ходила на пляж засмагати влітку, каву пила з подругами-заробітчанками. Ми нещодавно вирішили поїхати в Рим та прогулятися містом. Уявіть, я вперше за 14 років заробітків нарешті побачила Колізей! Навіть вдалося поїхати по дорозі у Ватикан та відвідати Собор Святого Петра.
Здалося, що тут в мене відкрилося друге дихання і навіть працювати не так вже й важко. Порахувала, що майже за 6 місяців вдалося відкласти чималу суму. Думала якраз перед Різдвом приїхати в село, щось мамі допомогти, привезти гостинці. Однак, весь план може з тріскотом провалитися – адже Софія хоче, аби Пауло теж приїхав в Україну
– Ну я хочу з ним познайомитися, мамо. Покажемо йому наші традиції. Готова посперечатися, що йому сподобається борщ та вареники. То ж якраз ще коляда буде.
– Доню, та я ще не знаю. У Пауло багато роботи.. Я не знаю, чи…
– Заради нас можна і відкласти роботу! І цей, якщо в тебе вийде, то будь ласка, можеш привезти дещо з продуктів? Я тобі ще список вишлю. А ще гроші, ми хотіли діткам на свята телефони купити нові.
Напевно, не так сильно донька хоче познайомитися з вигаданим “Пауло”, як гроші попросити. Але що буде, якщо вона дізнається правду? Як відреагує на те, що я стільки часу приховувала гроші?
Деякі подруги-заробітчанки в курсі такого обману, але кажуть, що я правильно вчинила:
– Хай нарешті від тебе відстане! Доросла дівка, має навчитися самотужки гроші заробляти. А якщо щось не подобається – хай сюди теж їде працювати.
– Так! Може нарешті все зрозуміє і дасть тобі спокою. А ти живи для себе та не картай. Бо брехня на благі цілі була.
Не знаю, що мені далі робити. Їхати додому та давати доньці гроші, типу Пауло передав? Але раптом вона попросить показати його фото? А якщо здогадається, що ніякого італійського кавалера не було? От я сама себе ввігнала в таку брехню та не знаю, як дитині в очі далі дивитися…