Поспішала на зустріч. Замовила таксі від “Uklon”. Сіла в машину. Мені саме зателефонували по роботі. Я підняла слухавку і почала відповідати. В житті я розмовляю українською і це попри те, що я народилась і живу у Харкові. Хоча і до російської негативно не ставлюсь.
Одразу після розмови водій поцікавився:
– А почему вы на украинском розговариваете? Заставляют?
– Ні, українська мова рідна. Я російською теж вільно володію і розумію її, але надаю перевагу нею не спілкуватися.
Наступні 20 хвилин поїздки я мала “щастя” слухати дуже образливі для мене речі: про те, що я “западєнка”, оскільки так “топлю за українську”.
Водій сказав, що у Харкові споконвіку ніхто українською не говорив і взагалі це не Україна, а Росія. А тоді добив тим, щоб я їхала шукати Бандеру.
Відверто мене вивела зі себе ця ситуація. Не розумію, для чого висловлювати думку, про яку ніхто не питав? Та я вирішила не сперечатись. Знаю, що я йому нічого не доведу. І зізнаюсь, мені стало трохи лячно за себе.
Після поїздки я звернулась у службу підтримки “UKLON”. Мені відповіли, що з водієм провели розмову. Я дуже сподіваюсь, що той пан зрозумів хто він і де він знаходиться.