Ситуація в нас дуже не проста. З чоловіком я в шлюбі вже 30 років, познайомились ще в студентські роки, він приїхав до Києва на навчання з Білорусії. А як ми отримали дипломи я його до себе до Ковеля забрала. Побралися і ніколи про це не шкодували.
Всього кілька разів ми були в нього на Батьківщині. Та надовго там затримуватись я не могла. Дуже в мого Павла мама прикра. Постійно жартувала, що син українку знайшов, називала мене “хохлушкою”. Потім розповідала, які в ї сина дівчата були і що я значно гірша за них. Кому ж сподобається чути таке?
Та бачились ми рідко і я себе цим заспокоювала. Жили ми гарно, двоє дітей в нас. Зараз вони вже зовсім дорослі. І син, і донька на фронті. Михайло – артилерист, а Марія – медик.
Який стрес ми пережили, коли почалась війна і ворог почав з півночі наступати. Тратили і сон, і спокій. А свекруха, замість того, щоб підтримувати, почала дзвонити і звинувачувати нас:
– Це все ваші майдани! Самі винні!
І хай би що ми казали, вона мала своє виправдання. Вважала, що президент їхній святий і білоруси ніколи не підуть війною в Україну. Після подій в Бучі ми остаточно пересварилися і перестали спілкуватися. Чоловік дзвонив своїй мамі всього раз на місяць, питав чи жива, і чи здорова і клав трубку. Вона ображалась, почала мені виписувати, що то я в усьому винна, налаштувала Павла.
Я намагалась не звертати уваги. Та нещодавно все змінилося. Раптом свекруха подзвонила мені в сльозах.
– Я вже нікому не потрібна. Грошей нема, ліків моїх також! Рідний син відвернувся!
– Але ж ви так любите Білорусію!
– Люблю і досі вважаю, що то ви в усьому винні! Чи нам погано було усім разом? За Союзу їхали, куди хотіли.
– Лиш в межах того самого Союзу!
– Той що! А зараз я помру, а син і на похорон не приїде.
Потім вона почала говорити з чоловіком. Благала, казала, що їй грошей бракує на життя. Просила якось вислати через інтернет платіжні системи. Сусідка обіцяла їй допомогти. Ще ліки німецькі придбати не могла. А насамкінець заявила.
– Ти, як нормальний син взагалі мусиш мене забрати. Мені 74 роки. Хто мене доглядатиме?
Після цих слів я присіла. Уявила, що буде, як вона житиме з нами. Наше життя на пекло перетвориться, на страшний сон. А вона й продовжуватиме пропагувати й далі свою проросійську позицію. Такі не змінюються. Скажіть, ви б такій допомагали? Як нам бути?