Єгор вийшов зі свого кабінету в 17:50, чим сильно здивував секретарку. Робочий день закінчиться тільки через десять хвилин, а він уже зібрався додому. Це було так не схоже на чоловіка. Зазвичай він засиджувався мало не до сьомої, оскільки йому нікуди було поспішати. Секретарка прощебетала:
-Гарних вихідних, Єгор Андрійович!
-І тобі, – кивнув чоловік, виходячи з офісу.
Він спустився на підземну парковку, сів у свою іномарку і поблажливо поплескав по керму машини.
-Ну все, моя старенька, схоже, настає час нам з тобою розпрощатися.
Було нерозумно розмовляти з машиною, але у Єгора був надто гарний настрій. Він так давно мріяв про новий автомобіль, кросовер, і відкладав на нього гроші. Єгор принципово не визнавав кредитів. Що це за покупка така, за яку потім роками доводиться розплачуватися?
Машина є машина, вона може зламатися, розбитися, а гроші виплачувати доведеться довго! Тому Єгор відкладав, щоб купити автомобіль за готівку. І тільки тоді це буде справжня покупка.
Заробляв чоловік добре і при цьому був неодружений. Сам розпоряджався своїми грошима, легко міг економити, ось і накопичив. Рішення було прийнято. Чоловік вирішив зробити собі подарунок до Нового року. Правда, з маркою автомобіля Єгор не до кінця визначився, тому завтра з самого ранку вирішив об’їхати автосалони міста.
Він завів машину і зібрався рушити з місця. Тут побачив, як через всю парковку до нього, розмахуючи рукою, біжить Микола. Микола, хоч і був зараз його підлеглим, залишався другом зі студентських років. Найближчим другом. Єгор був свідком на його весіллі. Став хрещеним першого сина і взагалі був частим гостем у будинку Колі. Доля склалася по-різному.
– Комусь кар’єра, комусь сім’я, – жартував іноді Микола, бажаючи підбадьорити.
Коля єдиний, хто знав, що Єгор з легкістю проміняв би будь-яке підвищення по службі на особисте щастя, на сім’ю, жінку, яка чекатиме його вдома після роботи. Ось тільки не було цього у Єгора, тому він зазвичай не поспішав додому. Гарна квартира, машина, гроші, все було, а сім’ї не було!
Дівчата кокетували з молодим начальником виробничого відділу. Взяти хоча б його секретарку. Але Єгор, у тридцять два роки вже пересичений жіночою увагою, вислизав з чіпких молодих рук з гарним манікюром. Не така йому потрібна. Потрібна одна єдина, на все життя.
Але він її колись упустив. Упустив через власну дурість, через молодість , дівчину, яку полюбив по-справжньому. Потім зустрічався з багатьма. З деякими навіть жив цивільним шлюбом. Дівчата швидко йому набридали. Щось у них вічно було не те.
До тридцяти років Єгор зрозумів, що в них не так. Вони не Марія! А йому потрібна саме вона. Побачивши Миколу, що біг через парковку, Єгор не став глушити машину, а лише махнув головою, щоб друг сідав до нього в автомобіль.
Коля плюхнувся на переднє сидіння, важко дихаючи.
-Ух, ледве встиг! Ще тільки шоста година, а ти вже з роботи тікаєш. Це не схоже на тебе.
-Не можу ж я вічно сидіти в офісі довше за всіх, – посміхнувся Єгор. – Ти що, знову без машини? Підвезти тебе?
-Так підвезти ти мене, звичайно, можеш, тільки це не вирішить мою проблему. Машину мені ніяк не зроблять. В автосервісі сказали, ще як мінімум кілька днів. А Людці моїй прям горить. Дізналася вона адресу якоїсь бабці, ну знаєш, з тих, що лікують, ворожать і все таке. Завтра хоче відвезти до неї Олесю, щоб бабця грижу заговорила.
Олеся була маленькою донькою Миколи, якій ще не виповнилося й року.
-Ну ти даєш, – присвиснув Єгор. – Замість того, щоб дитину в лікарню везти, вони по бабках зібралися мотатися.
-Ні, а що? Кажуть, бабця дуже навіть знаюча. Ти мені це, давай своїм скептицизмом настрій не збивай. Ти краще скажи, зможеш нас завтра відвезти в село до цієї бабки? Тут недалеко, кілометрів тридцять всього.
Єгор нахмурився. Схоже, що його плани зриваються. З самого ранку поїздити по автосалонах не вийде. І невідомо, чи вийде завтра взагалі. Але відмовити другу, природно, Єгор не міг. Коля найближча йому людина, та й сім’я друга теж давно вже не чужа.
-Поїдемо ми до твоєї бабусі, – буркнув він. – Тільки тоді в неділю поїдеш зі мною по автосалонах. Допоможеш визначитися з покупкою автомобіля.
-О, та це я завжди за радість! – просяяв Микола.
Суботній ранок видався морозним, і, спустившись до під’їзду, Єгор спостерігав, як лається сусід, у якого не заводиться машина.
Єгор допоміг йому оживити акумулятор, протягнувши півкварталу на трасу. Потім додав швидкості, зрозумівши, що запізнюється до Колі.
Микола з дружиною і маленькою донькою вже стояли біля під’їзду. І Люда трохи бурчала, коли сідала в машину:
-На вулиці не літо, а ти нас з дитиною морозиш. Чого запізнюєшся?
-Так вийшло, – виправдовувався Єгор. – Кажіть, в яке село вас везти.
Бабця, яка повинна була вилікувати грижу Олесі, виявилася дуже популярною. Біля її будинку вже стояло кілька автомобілів, а був ще тільки ранок. У машинах сиділи люди і терпляче чекали своєї черги.
-Бачиш, не одні ми такі довірливі, – підморгнув Микола Єгору. – Черга-то он яка, як за ковбасою.
Вони сиділи в машині, а люди під’їжджали ще. Хтось заходив поодинці, хтось з дітьми. На вигляд цілком серйозні люди на дорогих автомобілях. Єгор зацікавився.
-Я дивлюся, не сільська бабця, а прямо цілителька якась. А може мені теж зайти?
-Тобі-то навіщо? – не зрозумів Микола. – Ти що, хворий?
-Ну ти й дурень, – шльопнула по плечу чоловіка Люда.
Вона відразу зрозуміла, чому Єгор зацікавився бабкою.
-Ти зайди, зайди, – звернулася вона вже до нього. – Вона людям допомагає. Відразу скаже, чому ти досі один. Може, на тобі “вінець безшлюбності”.
Єгор, хоч і пирхнув на таке припущення, коли підійшла їхня черга, увійшов до будинку разом з Людою та Олесею. Будинок був добротний, з високими стелями, хорошим ремонтом і сучасними меблями. Зовсім не так Єгор уявляв собі будинок сільської чаклунки.
І сама бабця не виглядала так, як у його уяві мала виглядати знахарка. Це була жінка років шістдесяти, досить жвава. Одягнена вона була в спортивний костюм, що остаточно збентежило Єгора.
Чомусь бабуся відразу звернула увагу саме на нього. Погляд жінки виявився надзвичайно проникливим. Пильно подивившись на обличчя чоловіка, вона ніби заглянула йому в душу.
-У тебе начебто все добре. Живеш у достатку. Навіщо прийшов?
Єгор не знав, що відповісти, за нього відповіла дружина Миколи.
-Він у нас самотній. Ніяк не може знайти собі підходящу жінку. Ми ось подумали, може, на ньому “”вінець безшлюбності”, або як там це називається.
-Нічого на ньому немає, – посміхнулася бабуся. – І знімати мені з нього теж нічого. Він однолюб, а свою любов сам від себе відлякав. Ще й образити примудрився. Щоб в особистому житті все склалося, йому треба робити добрі справи. Тоді, може, доля до нього обличчям і повернеться.
-Не зрозумів, які справи? Стареньких, чи що, через дорогу переводити? – знущався Єгор.
-Хоча б і це, – розлютилася бабця. – Ти чого до мене прийшов? Не слухаєш, що кажу, от і йди звідси. Мені ось дитиною зайнятися треба.
Бабця завела Люду з донькою на руках у кімнату і демонстративно закрила перед Єгором двері. Чоловікові нічого не залишалося, як повернутися в машину до Миколи. Він коротко пояснив другу ситуацію і задумався, які добрі справи він може зробити?
Гаразд, завтра зупиниться біля метро і подасть кожному жебраку, який там сидить. Що ще?
Єгор думав над словами бабусі всю дорогу назад, але так і не визначився, що вона мала на увазі під добрими справами. Начебто він і так не злий, нікому намагається в проханнях не відмовляти, підлеглих на роботі не ображає.
Єгор висадив біля їхнього будинку Миколу з дружиною і донькою, розмірковуючи, чи не пізно їхати в автосалон. Вирішив подивитися графік роботи в інтернеті. Заліз у кишеню модної шкіряної куртки. Телефону там не виявилося, як і в інших місцях.
Єгор жахнувся. Невже він його загубив? Почав згадувати, коли бачив востаннє. Так, виходить, він розмовляв по телефону, коли заходив до будинку бабусі.
Вони зайшли, і Люда захотіла роззутися. Єгор закінчив розмову, поклав телефон на тумбочку в коридорі і потримав Олесю, поки дружина друга роззувалася. Ось воно що!
Єгор скрипнув зубами від досади. Він залишив телефон там, на тумбочці. Але за день у бабусі стільки відвідувачів, що його легко могли привласнити. Адже він лежить прямо біля входу.
У телефоні було багато потрібних файлів, фотографій, тому Єгор, не роздумуючи, розвернув машину і знову поїхав у село, сподіваючись на краще.
У зимовий час темніє рано, але Єгор примудрився приїхати в село до настання темряви. Машин біля будинку бабусі вже не було. Швидше за все, вона не приймає нікого в темний час доби. Але ворота ще не були зачинені, як і вхідні двері в будинку.
Біля дверей чоловік трохи засумнівався, постукати чи так увійти. Взагалі-то, в цей будинок всі входять без стуку.
Єгор увійшов і натрапив у коридорі на останніх відвідувачів. Це була стара жінка з хлопчиком років дванадцяти або десяти. За обличчям він виглядав старшим, але худенька постать не дозволяла дати йому більше десяти років.
Шкіра на обличчі хлопчика була білосніжна і крізь неї просвічувалися блакитні веночки біля очей. Він виглядав таким тендітним, що Єгору відразу стало зрозуміло, з якої причини привезла його сюди бабуся. Хлопчик, судячи з усього, хворий.
Коли Єгор увійшов, сільська цілителька якраз давала настанову літній відвідувачці:
-Терміново, терміново робіть операцію, тягнути не можна.
Потім вона побачила Єгора, хмикнула.
-А, повернувся за своїм телефоном?
Бабця дістала з кишені спортивної олімпійки телефон Єгора і простягнула йому.
-Тримай, не кидай більше де попало. Це ще добре, що я вчасно помітила. До мене ж ходять всілякі люди, і від алк…зму лікуються.
Єгор подякував і поспішив піти. Повертаючись до своєї машини, побачив, як слідом за ним вийшли літня жінка з хлопчиком. Потихеньку, неквапливим кроком, вони пішли по сільській засніженій дорозі.
Єгор же побачив на телефоні кілька пропущених дзвінків, які здалися йому важливими, і почав передзвонювати. Остання розмова дещо затягнулася, і до того часу, як чоловік рушив з місця, бабуся з онуком зникли за поворотом. Але він їх наздогнав.
Вони стояли на сільській зупинці, згорнувшись від морозу і постукуючи ногами об землю, щоб зігрітися. Цікаво, чого вони чекають? Невже так пізно ще ходить автобус? Тим більше, що сьогодні субота. Міські, напевно. Автобуса вони сьогодні навряд чи дочекаються.
Чоловік виїхав із села і ніби схаменувся. Та що ж він робить? Вони ж замерзнуть там, на цій зупинці. Єгор повернувся і повільно під’їхав до тих, хто чекав на автобус. Вони не рушили з місця. Чоловік відчинив передні дверцята.
– Сідайте, вам же в місто, я підвезу.
Бабуся обережно подивилася на незнайому людину, потім на замерзлого онука.
– Сідай, Микита, сідай, а то замерзнемо зовсім.
Вони сіли на заднє сидіння і, розглядаючи пасажирів у дзеркалі, Єгор помітив, що у бабусі очі на мокрому місці. Очевидно, вона плакала зовсім недавно.
-Тільки у мене немає грошей, щоб оплатити поїздку, – боязко сказала старенька.
-Ви що, жартуєте? Мені нічого не потрібно, – посміхнувся в дзеркало Єгор. – Я так розумію, сільська знахарка вам не допомогла? Вибачте, я трохи чув її останні слова.
-Вона радила робити операцію. Це ми і без неї знаємо, – відвернулася до вікна стара жінка, щоб приховати сльозу, що знову набігла на очі.
– Я сподівалася, що вона чимось допоможе, але вона сказала, що тут безсила. У Микити важке захворювання серця і йому потрібна операція. Квоту нам на неї виділили, але вона не покриває всі витрати і треба чекати своєї черги, а операція потрібна терміново.
Я не знаю, я просто не знаю, що робити. Ми з Микитою вдвох, і мені вже страшно на нього дивитися.
-Бабусю, ну перестань, – пролунав голос хлопчика. – Все буде добре. Я дочекаюся операції, ось побачиш.
Погляд хлопчика був серйозним, не по-дитячому. Натрапивши на нього, Єгор здригнувся. Ні, Микита сам не вірить у те, що говорить. Він просто втішає бабусю.
Бабуся з Микитою жили в одному з мікрорайонів міста. Єгор відвіз їх прямо до під’їзду. До того часу на вулиці зовсім стемніло, а чоловік не поспішав їхати. Він бачив, як засвітилися вікна в одній з квартир на першому поверсі, як задернула штори його попутниця.
Єгор замислився. Цей мікрорайон був йому так знайомий. Колись десь тут жила його єдина любов. Але те, що вона була єдиною любов’ю, він розумів зараз.
У двадцять з невеликим вона здавалася йому випадковою подружкою. Він не планував будувати з нею серйозних стосунків, не проводжав додому, не дарував подарунків. У той час Єгор легко ставився до випадкових зв’язків і віддавав перевагу зовсім іншим дівчатам, ніж Марія. Вона була занадто серйозна для нього, занадто позитивна.
Єгор ніколи не забуде той день, коли вирішив з нею розлучитися через те, що захопився іншою. Марія того дня була надзвичайно радісна і все хотіла йому щось повідомити, але він розтоптав цю радість в її очах. Сказав, що вони розлучаються і пішов, жодного разу не озирнувшись.
Скільки часу минуло, перш ніж він схаменувся і зрозумів, що кохав тільки її? Інші дівчата його вже не приваблювали. Але він не знав навіть точної адреси Марії. Він їздив по цьому мікрорайону в марних спробах знайти її, дуже довго…
Єгор поїхав додому. Настрій був остаточно зіпсований. Певною мірою спогадами про втрачене кохання, але в основному через хлопчика, через Микиту. Він такий худенький і начебто ще малий, але очі не по-дитячому серйозні, в них застигла печаль і приреченість. Хлопчик готовий до всього, але при цьому ще й втішає бабусю.
Увійшовши до своєї великої квартири, Єгор через силу повечеряв. Апетиту не було, як і бажання дізнаватися графік роботи автосалонів.
Чоловік згадав себе ще вчора ввечері. Він був такий радісний в передчутті покупки автомобіля. Життя несправедливе. Хтось мріє про дорогу машину до Нового року, а хтось просто хоче жити. Особливо трагічно, коли це хтось ще дитина. Як же живеться бабусі, бачачи, як поруч згасає улюблений нею онук?
Єгор склав брудний посуд в раковину, вирішивши, що помиє вранці. Дивитися машини вже якось не хотілося, так що зранку можна нікуди не поспішати.
Чоловік вирішив лягти спати раніше, але не спалося. Не по роках дорослі очі хлопчика не давали йому спокою. Щось в них таке було, що зачепило Єгора до глибини душі. Не можна ж допустити, щоб ці очі закрилися назавжди.
Раптово Єгора осяяло. Він зрозумів, що потрібно зробити і що він зробить завтра, прямо зранку. Заснув чоловік з посмішкою на губах.
Вранці, коли він їхав у знайомий йому мікрорайон, згадав слова цілительки. Вона радила робити добрі справи. Однак, він вирішив зробити те, що просто здалося правильним.
З квартирою на першому поверсі він не помилився, відразу визначивши, в які двері потрібно подзвонити, судячи з того, що вчора в вікнах горіло світло. Двері йому відкрила бабуся Микити.
Вона ошелешено кліпала очима, ніяк не в змозі зрозуміти, навіщо приїхав її вчорашній знайомий.
-Ось, візьміть, візьміть, – простягав їй Єгор згорток з грошима. – Тут має вистачити на операцію. Це гроші.
Старенька відсахнулася.
-Звідки це? Що це? Я не розумію.
-Та нема чого тут розуміти, – сказав Єгор. – У мене є гроші, і я хочу оплатити операцію вашому онукові. Нехай це буде моїм подарунком до Нового року. Заберіть їх.
Чоловік сунув згорток в руки літньої жінки і зібрався втекти. Але вона вчепилася йому в рукав мерт вою хваткою і затягла в передпокій.
-Зачекайте, ви ж не можете так піти. А я не можу прийняти ці гроші. Я зараз розбуджу дочку.
-Дочку? Яку дочку? – здивувався Єгор. – Ви ж сказали, що ви з онуком удвох.
-Ви мене неправильно зрозуміли. Я вам казала, що більшу частину часу ми з Микитою проводимо удвох. Дочка працює майже цілодобово. Незважаючи на це, їй все одно не накопичити на операцію. Для нас це нереальна сума грошей.
Єгор вже не чув, що говорить старенька, бо в передпокій, сонно закутуючись у халат, вийшла її дочка. Його Марія…
Вона майже не змінилася за ці роки, тільки трохи схудла і в серйозних очах залягла туга.
Літня жінка, побачивши дочку, заметушилася, простягнула їй згорток.
-Ось, Маріє, дивись, я тобі розповідала про чоловіка, який підвіз нас вчора з села, а сьогодні він приніс гроші і каже, що тут має вистачити на операцію. Він віддає їх нам просто так. Я не можу повірити. Маріє, що робити?
Жінка різко замовкла, помітивши, як між двома людьми – її дочкою і цим незнайомим чоловіком, немов натягнули сталевий канат. До крайності напружені вони стояли, дивлячись один одному в очі. І ніби іскри з цих очей летіли. На кілька секунд зависла пауза. Потім Марія тихо запитала:
-Як ти дізнався, Єгор?
-Дізнався що? – прохрипів від хвилювання чоловік.
-Що Микита твій син. Ти ж приніс гроші йому на операцію, значить знаєш?
Калейдоскоп спогадів закрутився в голові Єгора. Ось радісна Марія, багато років тому, збирається повідомити йому якусь новину, а він не дає їй цього зробити, грубо обриваючи.
А ось вчорашня бабуся з села каже, що потрібно робити добрі справи, і тоді він знайде особисте щастя.
Ось виявляється, як! У нього є син! Син від коханої жінки. Тепер він віддасть все на світі, навіть своє життя, але врятує Микиту і вимолить прощення у Марії.