Я з Василем у шлюбі вже 17 років. У нас доволі гарні стосунки, двоє дітей. Старший наступного року в університет вступатиме, того ми економимо кожну копійку. Донька у восьмому класі.
Зараз дуже важко виживати, ще й з дітьми. Чималі гроші ми витрачаємо на репетиторів і гуртки, вже мовчу про одяг і харчування. Нам навіть довелося відмовитись від мрії про гарну автівку. Адже з усім ми справляємось самотужки. Іншим батьки допомагають, а у нас все навпаки.
Ось днями Василь заявив:
– Мама хоче фасад до зими утеплити, просить, щоб допомогли!
– Е, ні! Торік ми вже давали їй на це гроші? І де вони?
– Ти ж знаєш, мамі тоді лікар сказав в санаторій поїхати. Це було необхідно для здоров’я.
– Послухай, я в ці казки не вірила і не вірю. І гроші давати не дозволяю.
Не знаю, що там сказав чоловік своїй мамі. Та за кілька днів вона приїхала до нас з валізами.
– Як ви не хочете мені допомогти, то я з вами житиму!
– Чого це?
– А ти хочеш, щоб я змерзла в тій хаті взимку?
– Ну як так, то пустимо в вашу хату квартирантів.
– Чого це?
– Ви ж нам на комунальні не даватимете. Звідки нам платити?
Василь мовчав. Врешті свекруха вибухнула.
– Вам що, важко мені гроші дати?
– Ми й так регулярно вам допомагаємо. Чи думаєте, я не знаю, що Вася вам щомісяця просто так по 2 тисячі дає? А такі великі суми – це вже занадто. Чи ви знову зібралися в санаторій?
Свекруха лютувала, поїхала назад додому. Згодом подзвонила синові та розповіла, яку жахливу він собі дружину обрав. І як взагалі може дозволяти жінці так зі своєю мамою спілкуватися. Врешті Василь знову почав мене просити.
– Ну, в нас є ці гроші, а мама не заспокоїться. Погрожує, що заповіт на чужих людей напише!
– Як даси їй на утеплення – до неї й жити підеш.
Посварились ми страшно. Та я налаштована стояти на своєму. Ніхто не заважав свекрусі торік хату утеплити. Як гадаєте, правильна в мене позиція чи ні?