Я ніколи не була улюбленою невісткою. З першого дня знайомства свекруха дивилася на мене так, ніби я вкрала в неї щось дуже цінне. Вона навіть не приховувала своєї неприязні. Постійно повторювала Павлові:
– Ти міг знайти собі кращу. Вона тобі не пара.
Я терпіла, мовчала, думала: мине час – все зміниться, але ні. Тетяна Романівна не просто мене не любила – вона цілеспрямовано намагалася нас розлучити.
Є день народження, який я не забуду ніколи – 2 роки тому, на її дні народження. Ми з чоловіком прийшли з подарунком, квітами, щирими намірами. Але, як виявилося, я там була зайвою. За столом Тетяна Романівна демонстративно ігнорувала мене, а потім, коли всі вийшли з кімнати, підійшла і холодно сказала:
– Забирайся з мого дому.
– Перепрошую?
– Щоб ноги твоєї тут більше не було! Ти зіпсувала моєму синові життя!
Павло намагався втрутитися:
– Мамо, ти що таке говориш?
– Або вона – або я!
Я тоді вийшла з дому зі сльозами, з тремтячими руками і остаточним рішенням: “більше з цією жінкою не спілкуюся”. І ми 2 роки не обмінялися жодним словом. Павло, до речі, підтримав мене.
Я думала, що свекруха зрозуміла межі, але помилилася. Нещодавно, поки я була на роботі, Тетяна Романівна вирішила “навідати сина”. Без дзвінка і попередження приїхала. Як тільки відкрила двері, повернувшись з роботи, одразу почула її голос:
– Сину, ти ж бачиш, яка вона в тебе. Хата не так прибрана, їсти не вміє готувати, на роботі пропадає. Це не дружина, а кара Божа!
– Мамо, припини. Це моя дружина.
– Поки я жива, тобі очі відкриватиму!
Тоді я зайшла в кімнату, де вони сиділи:
– Що ви тут робите? – запитала.
– Я до сина приїхала, і ти мені не указ.
– Після того, як ви вигнали мене зі своєї хати – втратили право заходити в мою.
– Це квартира і мого сина теж!
– Це моя квартира, яку купили батьки ще до весілля. Я ж Павлова дружина, і вам варто з цим змиритись. А зараз забирайтесь – не хочу бачити вас у своєму домі.
Павло мовчав. І саме це мовчання вирішило все.
– Прошу вас піти, – повторила я.
– Ти ще пошкодуєш!
– Ні. Я шкодую тільки про те, що терпіла вас так довго.
Тетяна Романівна пішла, грюкнувши дверима. Ми знову не спілкуємось, а свекруха усім навколо розповідає, яка я погана невістка.
Можливо, хтось скаже, що я жорстока, але знаю одне: “більше не дозволю себе принижувати. Навіть якщо це мати мого чоловіка.
Як вважаєте, хто правий у цій ситуації?