Я вже не можу терпіти поведінку свекрухи. Була нормальна жінка. А зараз, якийсь жах. Три роки тому вона поїхала з донькою до Бельгії. Наче від війни ховалась. Хоча у нас на Франківщині завжди тихо було. Але нехай. Вони там дуже добре влаштувались, виплати отримували. Ніна Степанівна з дітьми допомагала, курси відвідувала, ще й трохи підробляти на прибираннях встигала.
Так от вона не раз дзвонила й розповідала, як так все гарно.
– Та ви що, це інший світ! Ви щасливі, що не знаєте, як погано живете!
Постійно вона розповідала, як в нас жахливо, і як там добре. Скажу чесно, це було так неприємно чути. Її слова принижували мене. Та я намагалась не зважати. Однаково ми не планували переїжджати, любимо наше місто і життя.
І ось нещодавно свекруха приїхала на відпочинок. А ще навести порядок зі здоров’ям.
– Що ж ви в Бельгії не лікуєтесь?
– Так важко до лікаря потрапити.
– А чого ж? Там ж все так добре?
– Звісно, медицина там краща, лікарі професійніші, там дипломи за гроші не купують. Але в нас простіше і швидше все. Ось пішла, заплатила, мене прийняли і без черги на обстеження.
– То ви хабаря дали просто!
– Та я віддячила, так всі роблять. А ще зуби тут зроблю. В Бельгії дуже дорого.
Ось так хитренько вона влаштувалась. Та тоді вона почала критикувати всі наші харчі.
– Що це за сардельки жахливі? А макарони геть розварюються.
– Я беру в соціальному магазині, там мама знижку має. Ми закуповуємо там усі крупи, консерви, м’ясні вироби, значно дешевше виходить.
– Та це ж їсти неможливо! Така гидота! А є магазини з європейськими продуктами. Бо я вже звикла до якісного харчування!
– Ми намагаємось економити!
– І що тепер труїтися? Доки я дома – готуйте нормальну їжу!
– Тоді давайте гроші на продукти!
– Нічого собі! То он як ви мене зустрічаєте? А я ж вам подарунки привозила!
– Не треба було! Що ви там привезли – шмаття з розпродажів і секонд-хендів?
– А це для вас вже нічого? От невдячна ти!