Ми з Толіком повні протилежності. І, певно, того нам і так добре разом. Але ніхто довкола не розумів, як ми зійшлися. Я – страшенно запальна. Довкола мене завжди все крутиться, я дуже активна, не можу сидіти на місці, з юності відвідувала всі можливі секції, та й в дорослому житті ходжу на танці, увесь час записуюсь на різні курси саморозвитку. Обожнюю ходити в різні заклади і зовсім не можу дивитись фільми вдома.
Толік взагалі не такий. Він спокійний, обожнює риболовлю і уникає натовпів. А коли ми познайомились мені наче вперше в житті стало спокійно на серці. Ми лише пів року зустрічалися, а тоді побралися, бо знали, що це серйозно. Та тим часом всі довкола продовжували переконувати коханого, що я не для нього:
– Ти з такою дружиною не впораєшся! Тікай, доки не пізно! – казали одні.
– Та цей шлюб довго не триватиме! – додавали інші.
І свекруха не відставала. Варто мені було з дому вийти, як вона починала:
– І куди вона знову завіялась? Ти хоч знаєш? Вештається десь! Точно тобі зраджує!
– Мамо, не кажи дурниць! Я дружині довіряю!
– І дарма! Не можна такій довіряти! Якби вона тебе кохала – то б хотіла з тобою бути, а не вештатися дорогами! Повір!
Спочатку Толік нікого не слухав. Та з часом всі мої захоплення почали його дратувати. Ми сварилися з кожним днем дедалі частіше і це мене вбивало. Було так прикро, адже я його кохала. Ще й завагітніла. Я все не знала, як повідомити чоловікові новину. Аж якось прийшла додому зі своїх танців, а він мені скандал зчинив:
– Я все знаю! Я все знаю! Мені набридло бути посміховиськом!
– Про що ти?
– Мені все розповіли, ти до іншого в машину сідала. Куди ви їхали? В готель якийсь.
Я спочатку й не розуміла, про що йдеться. А тоді згадала, що мене з роботи на танці колега підвіз. Почала пояснювати, та все марно. А якоїсь миті мені просто набридло.Я розвернулась і геть пішла, поїхала до подруги. Згодом Толік почав мені дзвонити:
– Що, до коханця свого побігла!
– Ні, я в Лілі, але це не важливо. Набридло мені постійно захищатися. Ми розлучаємось. А ще в тебе буде дитина!
Я вимкнула виклик і більше з ним не хотіла говорити. Згодом мені подзвонила свекруха.
– Ти маєш тест ДНК зробити, щоб ми знали, що то дитина Толіка.
– Нічого я не робитиму. Я все точно знаю. А ви з Толіком живіть своїм життям, без мене.
Я знаю, що в мене й у дитини все добре буде. Але водночас мені так самотньо і прикро. Чого люди ніколи не намагаються розуміти інших. Що з ними не так?