Я вирішила до Італії поїхати, коли старша донька школу закінчила. Думала, що вони достатньо дорослі, зможуть собі раду дати. Син молодший за неї на два роки, теж до вступу готувався.
Чоловік мій покинув нас вже досить давно. У нього була інша сім’я, і з дітьми він зовсім не спілкувався. Тож я вирушила заробляти їм на навчання, адже донька заявила, що хоче лікарем стати, син мріяв про юридичну кар’єру. А мені просто хотілось, щоб вони були щасливі.
Вже на третьому курсі донька зателефонувала і повідомила, що хоче жити з хлопцем. Утім вона не зазначила, що її Тарас вже кілька місяців в нашому будинку. Лишень згодом я від сусідки дізналась. Максим тоді саме навчався і жив в гуртожитку. А коли я приїхала додому на мене вже чекав сюрприз – донька зустріла мене з пузом, місяці так на шостому.
Довелось швиденько молодих розписати й, звісно, я дозволила їм жити у своєму будинку. Сина ця новина відразу обурила.
– То що, якби я дівку вагітну привів, то й хата мені б дісталася?
– Сину, ну не можу ж я їх надвір вигнати?
– То купуй мені рівноцінне житло.
Я тоді подумала, що це буде чесно. Поїхала на заробітки і важко працювала чотири роки, аби придбати гарну двокімнатну квартиру. Та як дійшло до діла – діти мої почали чубитися.
– Я хочу в тій квартирі жити, там гарний ремонт і район для дитини ідеальний! – стверджувала донька.
– Пізно надумала! Квартира моя!
Вони так пересварились, що спілкуватись перестали. Коли я приїхала навіть за одним столом заради мене зібратись не схотіли. Тож врешті я не витримала. Все ж наполягла, аби всі прийшли, та навіть нічого не готувала. А тоді сказала:
– Мені ваші чвари набридли. Я вирішила, що не віддам вам ні хату, ні квартиру. Шукайте житло вже, даю вам місяць.
– А що буде з нерухомістю?
– Буду здавати в оренду і збирати гроші собі на старість. Бо з такими дітьми можна лише на себе розраховувати! Коли помру, тоді отримайте!
Образи було такої, важко словами передати. Та рішення моє остаточне. Інакше не знаю, як дітей помирити.
Як гадаєте, правильно я зробила? Чи може був інший варіант?