Ще у школі я дуже любила літературу і мову. На всіх олімпіадах перемагала, мала цілу теку грамот. Книжки – були найближчими друзями та розрадниками. Адже саме в них я знаходила спокій, якого в житті не було.
Тато мій завжди випивав. Приходив додому і влаштовував скандали, бив нас з мамою, трощив усе. Ще й виніс усі коштовності, навіть одяг мамин пропив. А коли мені було 15 років він помер, просто на вулиці, як собака. Усі в невеличкому місті це знали. І від цього мені було дуже зле.
Після школи я вступила на філологічний факультет. Та вчителем бути не хотіла. Мріяла стати редактором, видавати книжки, а може й свої писати. Та інші сміялися з моїх мрій. Врешті я остаточно замкнулася в собі.
На п’ятому курсі, повертаючись додому в рідне місто, я просто в автобусі зустріла Григорія. Простий хлопець, але такий відкритий і щирий. Він говорив зі мною всю дорогу. І вийшов на станцію в моєму місті.
– Можна провести тебе додому?
– Так, звичайно, а ти де живеш? Щось я зовсім тебе не знаю.
– Та я з села, неподалік, всього 10 кілометрів. Мав ще дві зупинки проїхати, але дуже вже хотів ще з тобою поговорити.
Така відвертість відразу підкупила мене. Ніколи таких не зустрічала. Ми почали спілкуватися. Григорій навчався в місті, на зварювальника. Жив в селі, де в батьків було чимале господарство. Він охоче слухав мої історії про книжки, а вже скоро й сам попросив, щоб я позичила кілька улюблених почитати.
Ми зустрічалися пів року, а потім Григорій зробив пропозицію. Весілля я не хотіла. Просто розписалися і все. Це сталося відразу після випускного, а потім виникло питання, де жити. Я квартири не мала, роботи також. Ледве влаштувалася он-лайн коректором. Та платили досить мало.
Тому й погодилася поїхати в село до батьків Григорія. М’яко кажучи, вони були не в захваті від вибору сина. Не такою уявляли невістку. Вже в перший день свекруха дала мені безліч завдань.
– Тут ніхто без діла не сидить. Маєш випатрати курку і зварити вечерю. Це легко, а ми до худоби підемо.
Я поняття не мала, що значить патрати курку. Але відмовитися не сміла. Коли ж побачила – мало свідомість не втратила. Та все робила, як лишень могла. Тушила ту курку з картоплею і мені здавалося, що все вийшло ідеально. Та свекрусі не сподобалось:
– Так-так. Їсти ти не вмієш варити. Нічого, навчу!
Цілісінькими днями я працювала, чистила стайню, йшла на город. А вночі сідала за коректуру. Скоро мені дали додаткові редакторські завдання. Я пояснила чоловікові, що мушу їх виконувати, щоб мати заробіток. І кожну вільну хвилинку витрачала на це. Батьки ж його цього зовсім не розуміли.
– Знову твоя дружина пише і пише. І не набридло їй? До ночі сидіти? Кому воно треба? Сусіди з мене сміються. Кажуть: “Ну й невістка тобі дісталась! Користі з неї жодної”.
– Вона працює, ви розумієте, їй платять за це.
– Та хіба це робота? Грання!
За кілька місяців недосипання й інтенсивної роботи я відчула, що не витримую. Врешті одного дня на городі просто втратила свідомість.
– Господи, яка вона в тебе ніжна. Не міг нормальну дружину знайти, працьовиту. Куди таке годиться.
Я схудла і змарніла. Та продовжувала працювати. Врешті мені запропонували постійну співпрацю з видавництвом. Я погодилась, хоча розуміла, що довго не протягну. Якби ж хоч свекруха мені не докучала. Тож я вирішила поговорити з чоловіком:
– Я старалась, але більше не можу. Розумію це твоя сім’я, ти їх любиш, але тут я чужа. І якщо відмовлюсь від своєї роботи заради сільського життя – буду ненавидіти та себе, і тебе.
Я зібралась і поїхала до міста до мами. Думала, що доведеться розлучитися, хоча й дуже не хотіла. Минув місяць і Григорій приїхав.
– Ти моя сім’я. Я буду поруч. Поїхали, я вже квартиру орендував.
– А як же село? Твої батьки?
– Вони з часом все зрозуміють. Врешті для них же важливо, щоб син щасливий був.
Відтоді ми живемо душа в душу. До батьків в село їдемо лише на свята. І стосунки наші суттєво покращали, хоча всі люблять згадувати, як я курку патрала. Щастя, що наша історія має такий кінець, часом сім’ї розпадаються через схожі непорозуміння. Ви багато знаєте схожих історій?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.