Цьогоріч батьки напросилися зі мною жити. Річ у тім, що ми з чоловіком маємо будинок, повністю автономний. Мій Денис – дуже гарний господар, коли війна почалась він все так зробив, аби ми не залежали від відключень. Тож у нас вдома завжди є світло, тепло й вода.
Мої ж батьки живуть в квартирі. І якщо раніше вони якось справлялись, то цьогоріч їм було важко. Я це все розумію, все ж вже й вік такий, мама увесь час погано почувається, татові теж важко, тиск високий, ще й операцію влітку переніс.
Тож коли в нас ще в жовтні почали світло вимикати ненька стала до нас проситися. Денис – дуже добрий у мене, він відразу погодився, хоча я однаково боялась, що нічого доброго з цього не вийде. Та все ж це мої батьки і ми виділили їм окрему кімнату.
Я дуже старалась, щоб батькам було комфортно і затишно. Та не встигли вони й дня у нас пожити, як почалось.
– А що для старих людей кращої кімнати не знайшлось? І матрац такий твердий, спати неможливо.
– Мамо, матрац ортопедичний, спеціально для вас придбала. А кімната, нічим не гірша за інші, поруч вбиральня й кухня, аби вам зручно було.
– Та яке там зручно, пів ночі ходять усі до тієї вбиральні.
– Ну, не могла ж я вас на другий поверх відправити? Аби сходами вночі ходили і зламали собі щось?
Та це був лиш початок. Батьки постійно бубоніли, що їм все не так. Вимагали, аби я увесь час поруч була і в усьому допомагала. Хоча в мене робота, діти. Так, працюю я дома, але постійно відволікатися не можу. А батьки – гірші за дітей. То їм чай, то якісь продукти купити, яких вдома нема, то просто поговорити.
Утім найбільшим випробовуванням для нас стали свята. Хай як я мамі пояснювала, що ми не любимо святкувати з розмахом і забивати холодильник салатами – вона не чула. Почала вимагати, аби було все – олівє, шуба, холодці, голубці. Врешті, я так змучилась, готуючись до свята, що вже нічого не хотіла. А коли ми 1 січня хотіли з дітьми на два дні в гори поїхати – ненька скандал влаштувала:
– Куди це ви? А хто все доїдатиме?
– Мамо, ну, я ж казала тобі, що ми так не святкуємо, ну не любимо ми такого!
– І що тепер? Нас самий залишите?
– Хочете, запрошуйте когось відпочивайте!
Вона страшний скандал влаштувала, та ми все ж поїхали, а коли повернулись, таке вислухали. Виявляється, я ще й найгірша донька у світі, покинула батьків на свята. Денис мій хоч і добрий, але й він вже нервує.
Люди добрі, я не витримую вже, світло майже не вимикають, хочу просити батьків, щоб їхали геть. Та знаю – образи будуть страшні. То як мені бути?