Цих вихідних вирішила поїхати до сина в гості.
Він вже 10 років живе у Чернівцях, там купив квартиру, має жінку та дітей. От я, як бабуся, дуже сумую за онуками. Влітку вони у мене майже не відпочивали, бо поїхали до свахи закордон. Син сказав, щоб нехай вони там 3 місяці перебудуть та відпочинуть. Ну звісно, куди моєму селу Копанки до Барселони!
Нарешті у вересні вони повернулися, бо старшому онукові треба до школи, у 2 клас. Я вирішила приїхати до них у гості, купила іграшки, зібрала продукти з городу, але дітки мали все домашнє та свіженьке.
Але невістка Катерина вже на порозі вирішила влаштувати повну ревізію у моїй валізі:
– Творог? Він таке не їсть, хіба шоколадні батончики з начинкою. Такі сирки.
– Але ж то магазинне. Дітям не можна стільки солодкого, має бути здоровий раціон харчування.
– Яка різниця? Дитинство раз в житті, хай насолоджується.
Помітила, що внук Іванко геть чисто від рук відбився. Книжки не хоче читати, весь час у телефоні чи комп’ютері сидить, різні мультики дивиться. Навіть не може після себе прибрати тарілку чи чашку в умивальник. От поставить перед собою телефон невістки, ввімкне на всю гучність та їсть. Ну як їсть… ні виделки, ні ложки – руками порпає котлету та картоплю. І ручки після такого не помиє, а витре тільки об футболку.
Вирішила погуляти з Іванком, поки Катя на денний сон молодшу онучку заколише. Одразу, як вийшли на вулицю – Іван тягне мене до магазину.
Зайшли всередину і показує пальчиком на стенд з солодощами. А там різні шоколадні цукерки, чупа-чупси, чипси та ще багато різної гидоти.
– Купи! Купи! – капризує онук.
– Ні. Я ж привезла тобі домашні яблучка, є ще вареннячко.
– Не хочу!
І так почав кричати, що я аж не оглухнула. Вивела його з крамниці та повела додому – бо так капризував, що не могла заспокоїти.
– Чого він плаче? – дорікає невістка.
– Я хотів шоколадку, а бабуся не купила!
– Вам важко дитині купити щось солодке? Шкода грошей? Я б вам повернула!
– Ти погана бабуся! Мені бабуся Галя у Барселоні все дозволяла
Я не знала, що на таке відповісти. Стояла та просто дивилася на той цирк. Невістка пішла на кузню та дала Іванкові плитку шоколадки з шафи.
Ну от скажіть – а хіба я онукові щось погане бажала? Адже домашні продукти набагато кращі за ті магазинні. У нього через шоколад може бути карієс, боліти животик. Врешті-решт, зайва вага!
Хотіла поговорити з сином щодо виховання онука. А він також виявився безтолковим:
– Мамо, ми Іванові нічого не забороняємо. Хоче – шоколадкою снідає, хоче – мультики дивиться. Він ще малий, нехай насолоджується дитинством!
– А школа?
– У нас дистанційне. Він може один урок в зум пропустити, якщо рано хоче поспати. Ну ми не суворі батьки, не будемо карати за погані оцінки!
От повернулася я додому дуже засмучена, м’яко кажучи. Адже бачу, що батьки з них просто жахливі. І яким чоловіком виросте Іван? Катя йому все дає, у Івана нема взагалі ніяких рамок. Він виросте розбещеним та безвідповідальним.
І що робити далі? Бо розумію, що до добра таке “виховання” не доведе.