Коли у дітей був тиждень осінніх канікул, то я відправила їх у село до свекрухи. Моя мама на заробітках, роботи має повно. А Василина Мирославівна в селі, годину їхати від Тернополя.
Тим паче, вона сама запропонувала онуків на тиждень до себе забрати:
– Ну що вони в квартирі робитимуть? Тільки телевізор зранку до ночі дивитимуться. А тут свіже повітря. Сусідські діти приїхали, з кимось потоваришують.
Мені сподобалася така ідея. Адже дійсно, що діти тиждень робитимуть вдома? Та вони мені квартиру догори ногами перевернуть! Я на роботі, чоловік так само. Приходимо пізно. І, знаючи Тарасика та Олега, вони збитків точно нароблять. Як не кота в акваріуми покупають, то м’ячем вдома гратимуться чи піну для гоління розприскають.
Зібрала їм цілу сумку одягу, дала ще книги та зошити, аби трохи вчилися в селі. Ну і так, як моя свекруха вже пенсіонерка, то окремо поклала 2 тисячі гривень, аби мали на якісь чипси, солодку водичку, щоб у бабусі гроші не просили.
У неділю приїхала до свекрухи по дітей. А вони до мене біжать ледь не у сльозах:
– Мамо, будь ласка, поїхали додому!
– Що трапилося?
– Та вони до тебе привчені страшне, як ті дівки малі. Ти їх так погано виховала! До кінця життя будуть біля твоєї спідниці бігати! – нарікала свекруха.
Ну правда, хлопці ще ніколи так надовго без мене не залишалися, може дійсно скучили. Але коли я почала збирати їх речі, то вжахнулася – кофти всі у плямах, пахнуть потом, неприємна віддушка господарського мила. Шкарпетки взагалі чорні та затерті, хоча купувала якраз перед від’їздом!
Бруд під нігтями та не підстрижені. Вуха теж брудні, аж такого яскравого жовтого кольору, на зубах наліт, наче їх дійсно тиждень не чистили. У молодшого взагалі побачила воші, уявляєте!
Та це не найгірше. Виявилося, що ті 2 тисячі свекруха побачила і собі забрала. Так ще й примушувала дітей працювати.
– Ми хотіли мультики подивитися. То бабуся сказала, що ми повинні помити посуд, – тихо жалівся Олежик.
А у свекрухи не працює нормально колонка та погано нагріває теплу воду. І діти в зимній, майже крижаній воді мали вмиватися, мити посуд. Того вже й зуби не чистили зранку.
Пані Василина встановила правила в хату – якщо хочуть гроші на якісь смаколики, то повинні допомагати. І уявіть вона змушувала хлопців на городі викопувати бур’яни, носити і складати дрова та вибивати килим. Дітям, на секундочку, 7 та 9 років, я боюся уявити, як їм було важко.
– Невже ви не могли якесь інше заняття їм знайти? От речі поскладати, одяг повісити, зі столу прибрати.
– А я що сама маю по господарці поратися? Вони в тебе такі тюхтії
І за тиждень такої роботи діти отримали тільки по 100 гривень. Хоча я давала 2 тисячі. Тому попросила свекруху повернути кошти.
– То буде за комуналку. Бо вони стільки води використали! – нарікала Василина Мирославівна
– Як? Діти самі казали, що боялися навіть вмиватися, бо вода льодяна. Ви навіть ще опалення в хаті не вмикали! Нащо так брехати!
Словом, поїхали ми з великим скандалом додому. Я ще купила ліки хлопцям, бо їх дуже продуло в хаті. Єдине, що зробила свекруха – це накривала їх 2 ковдрами та затулила старими ганчірками підвіконня, щоб не було холодно.
Ось так діти “весело” провели в бабусі канікули. Тепер я туди ні ногою – не вистачало, аби хлопці потім в лікарні з запаленням легень опинилися. Та і як свекрусі взагалі спало на думку так нахабно їх привчати до праці та красти гроші?