Вперше на заробітки я поїхала ще 15 років тому. Іншого виходу не бачила. Донька мала вступати до вишу, а чоловік сидів без роботи і зовсім нічим не переймався.
– А нащо їй той університет? Я не вчився і нічого! Ти теж вищої освіти не мала.
– І все життя шкодувала про це. Бо після технікуму завагітніла.
От я й поїхала, аби дати дитині те, чого сама не мала. Згодом я оплатила навчання Олени. А тоді дала гроші їй на весілля. З чоловіком розлучилась, адже не хотіла, аби він за мої гроші пив і гуляв, як інші. Згодом ми з донькою і зятем вирішили перебудувати мій старий будинок, підняти другий поверх і все змінити. Звісно гроші я давала. Андрій хлопець працьовитий і все контролював, мені дуже подобалось те, що виходило.
Я приїжджала раз на рік, здебільшого на Великдень, трохи відпочити і з рідними побути місяць. Вирішила, що працюватиму, доки сил вистачить. І ось цьогоріч теж до свята приїхала і дуже здивувалась, коли в своїй кімнаті побачила сваху. Підійшла до Олени й спитала:
– А що мама Андрія тут робить?
– Ти розумієш, вона дуже хворіє. Як ми її залишимо?
Я не сперечалась, думала це на місяць два. А тоді стала спостерігати, і зовсім не помітила, що сваха така вже хвора. Ну, тиск в неї, цукор трохи підвищений, в кого того нема? Але ж так добре, живе з Оленою, нічого не купує, ні на що не витрачає, вдома зовсім не прибирає й не готує, курорт…
Та найбільше мене здивувало, коли мама Андрія почала розмову:
– А коли ви назад їдете?
– Та я лиш приїхала, ще не знаю!
– Вам треба ще їхати, мусите ж собі на квартиру заробити!
– На яку квартиру, в мене ж дім є, ми спеціально його перебудували, щоб всім місця вистачило.
– Так, але з молодими жити не добре, треба окремо.
– Що ж ви живете?
Я не втрималась. Це вже таке нахабство було. Згодом донька підійшла до мене, сказала, що так не можна. Та я мовчати не стала.
– Послухай, доню, я тебе люблю, але терпіти усе це не буду. Через місяць ви свекруху щоб відправили додому і знати нічого не хочу!
– Але як?
– А ось так, будинок мій і ви не мали без мого дозволу її в мою кімнату селити!
Не знаю, як це все далі буде. Але я вважаю, що маю повне право так чинити. А як ви гадаєте?