У Ганни Іванівни було дві доньки — Оля та Наталка. Оля вийшла заміж за Сергія, він на заводі інженером працював, а Наталка знайшла свою долю з Дмитром, у якого був свій невеличкий будівельний бізнес.
Ганна Іванівна завжди вважала, що Сергій — хлопець ніби й непоганий, але якийсь занадто простий і, як то кажуть, без особливих перспектив.
А от Дмитро був її улюбленцем: успішний, упевнений, завжди при грошах.
Але цікава річ: хоч Дмитро й був «золотим» зятем, теща чомусь боялася його зайвий раз турбувати. Оберігала, чи що. А от якщо треба було поличку прибити, ліжко зібрати чи кран полагодити — Ганна Іванівна тут же дзвонила Наталці й Сергію.
Знаєте, ставлення до зятів у неї було ну дуже різне.
Перед Дмитром вона мало не вклонялася, а до Сергія ставилася з такою собі поблажливістю.
— Наталко, — казала вона по телефону, — твій Сергійко все-таки інженер, нехай приїде, з проводкою допоможе. Та й кран подивиться, а то капає так, що скоро зірве, мабуть.
Сергій ніколи не відмовляв. Хоча десь у глибині душі відчував, що його старання сприймають як належне.
Якось на чергове свято Ганна Іванівна вирішила зібрати всіх за одним столом. Наготувала всього смачного, заздалегідь купила подарунки.
Для Дмитра обрала дорогу якісну дриль — він же будівництвом займається, точно оцінить. А от для Сергія… Довго вона думала і врешті-решт купила звичайний набір: шампунь та гель для душу.
Коли дійшло до подарунків, за столом якось одразу стало ніяково.
Ганна Іванівна урочисто вручила коробку Дмитру, а потім, трохи ніяковіючи, простягнула Сергієві паперовий пакетик.
— Ось, Сергійку, це тобі. Сподіваюся, знадобиться. Принаймні зайвим не буде!
Сергій подякував, узяв той пакетик, але в очах промайнуло гірке розчарування. Дмитро ж, навпаки, розцвів, почав розхвалювати інструмент, розповідати, який він потужний.
Ганна Іванівна тільки посміхалася, роблячи вигляд, що все гаразд.
Уже ввечері вдома Наталка помітила, що чоловік сам не свій. Вона ж розуміла, що мати його просто принизила. Намагалася якось заспокоїти, але Сергій уже все для себе вирішив.
— Я більше твоїй матері допомагати не буду! — твердо відрізав він. — Нехай тепер кличе свого улюбленого зятя з новою дрилю!
Наталка почала було щось пояснювати, мовляв, мама хотіла як краще…
— Ти знущаєшся?! — вигукнув Сергій. — «Зробила приємне»… Йому — дриль, а мені — шампунь… це ж треба так придумати. Як щось полагодити — то Сергійко, а як подарунок — то Дімі!
Хоча б нишком йому дарувала, а то при всіх показала, як до мене ставиться. Думаєш, твоя сестра з чоловіком не помітили? Помітили ще й як! Ніколи в житті я не почувався таким ображеним. Цікаво, а на день народження у Дмитра теж подарунок був кращий?
Наталка тільки знизала плечима, хоча сама добре знала: на іменини мати подарувала Дмитру великий набір для риболовлі, а Сергію — коробку чаю та пляшку ігристого з акції.
Минуло кілька днів, Сергій ніби трохи заспокоївся, аж тут Ганні Іванівні знову знадобилася допомога. Цього разу дверцята на кухонній шафці відвалилися. Вона звичним жестом набрала номер Сергія.
— Сергійку, любий, — защебетала вона, — ти не міг би заїхати, дверцята прикрутити? Сама ж не впораюся…
Сергій помовчав хвилину, а потім спокійним, але рішучим тоном відповів:
— Вибачте, Ганно Іванівно, але я нічого не вмію лагодити…
— Як це не вмієш?! Коли це ти розучився? У тебе ж руки золоті! — розгубилася теща.
— Можливо, вам варто подзвонити іншому зятю? У нього, якщо що, якраз дриль нова є…
Ганна Іванівна замовкла. Вона все зрозуміла. Відчула, що перегнула палицю, але було вже пізно.
— Попрошу, не переживай, — глухо відповіла вона і кинула слухавку.
Жінка сіла у крісло, притиснувши телефон до грудей. Їй стало по-справжньому соромно. Десь глибоко в душі вона знала, що просто використовувала Сергія як безкоштовного майстра, а подарунки обирала за гаманцем, а не за заслугами.
Вона дістала блокнот, записала всі справи, які раніше робив Сергій, і подзвонила Дмитру.
Той погодився приїхати, але аж через два дні, бо дуже зайнятий на роботі.
Коли Дмитро нарешті приїхав і все полагодив, він помітив, що теща якась зажурена. Розпитав її, все зрозумів і вирішив сам поговорити з Сергієм. Того ж вечора чоловіки довго розмовляли — про роботу, про життя, про хобі.
— Знаєш, Сергію, — сказав Дмитро, — я розумію, чому ти образився. Теща іноді й справді палку перегинає. Але я думаю, вона просто не усвідомлювала, як це виглядає з боку…
Наступного дня Ганна Іванівна сама подзвонила Сергію і запросила їх із донькою в гості на вихідні. За столом вони щиро поговорили, і жінка нарешті визнала, що була несправедливою.
Відтоді Ганна Іванівна намагалася ставитися до зятів однаково. А якщо вже й хотілося когось виділити — робила це тихенько, щоб нікого не образити.
Часто ми цінуємо блиск, забуваючи про справжню надійність тих, хто завжди підставить плече.
А як ви вважаєте, чи можна ділити рідних на «перспективних» та «звичайних», чи в сім’ї кожен заслуговує на однакове тепло й повагу?