Поїздку в гори ми з чоловіком ще з літа планували, обидвоє обожнюємо на лижах кататися, а цьогоріч вирішили й синочка нашого 6-річного вчити. Тож перед поїздкою попросили свекруху поливати квіти й годувати кота. Подумали, ну що може статися за шість днів.
І ось ми повернулися. Я відразу вирішила одяг перебрати і той, що не вдягала в шафу повісити. Та щойно зазирнула туди – помітила, що речей суттєво поменшало. Почала перебирати – а й справді, зникло пальто, кілька старих суконь, кофтинки. Я відразу ж подзвонила свекрусі:
– А що сталось? Хтось у нас дома був?
– Та ні!
Я вийшла до сусідки, спитала її, може щось помічала.
– Так твоя свекруха з зовицею пакети з одягом виносили. Я сама бачила!
Повірити в таке було важко. На вечір свекруха до нас на вечерю приїхала і я відразу взялась розпитувати.
– А ви не розкажете, де моє пальто ділось?
– Яке ще пальто? Звідки мені знати?
– Ну, не знаю, може то ви його з донькою забрали?
– Що ти таке кажеш!
– Та бачила вас сусідка! Як речі виносили в пакетах!
– О, Господи! Я думала, ти й не помітиш! Ти ж роки його не носила, висить, міль його їсть!
– Нема в мене ніякої молі! Яке мали право мої речі брати!
– Та я Марині запропонувала приміряти. І знаєш, їй так гарно! І сукні, котрі на тебе давно замалі – на неї якраз. Донечка змогла фігуру зберегти навіть після пологів.
– Якби я хотіла щось Марині віддати – зробила б це. Мій одяг не дешевий. Те пальто я за 10 тисяч купила ще дванадцять років тому. Зараз таке й за 20 не купити. Я його тримала на особливий випадок.
– Що ти вигадуєш? Який випадок? Шкода шмаття стало, яке вже давно час викинути?
– Не ваша справа! Все повернути!
– Сама це Марині кажи, я не буду!
Вона зібралась і пішла. Ще й наостанок сказала, що більше за квартирою дивитися не буде. Уявляєте? Я просто в шоці від цього всього. В голові не вкладається, як таке могло статись. Порадьте, що мені робити? Силою в Марини свої речі забирати? Я ще й маю винною почуватись. Як бути?