Щойно ми з Дмитром розписались свекруха почала нас атакувати. Вона вимагала онуків і щодня про це нагадувала. А ми не хотіли поспішати, планували насолодитися подружнім життям.
– От ви зволікаєте, а тоді нічого не вийде. Як у всіх цих сучасних сім’ях, живуть до 40 років, а тоді по лікарнях ходять!
Врешті ми вирішили спробувати, та завагітніти не вдалося. Тоді наше життя перетворилось на жахіття. Інна Петрівна постійно вишукувала лікарів і клініки. Щодня дзвонила і влаштовувала нам допити. Я ні на секунду не могла забути про свої проблеми, перетворилась на параноїка, в мене почалась депресія. А наші почуття зовсім охололи.
Минуло чотири роки, а дітей в нас не було. Я вже була готова до розлучення. Ми сварились мало не щодня і врешті вирішили розійтись. Я зібрала валізи та поїхала до мами. Та вже наступного дня дізналась, що вагітна. Звісно, ми зійшлися. Згодом я народила, ще й двійню. Щастю не було меж, проте нам було дуже складно. Ми забули про сон і спокій. А от свекруха, котра так хотіла онуків зовсім не допомагала. Вона приходила раз на тиждень, сиділа пів години й тікала.
Згодом хлопчики трохи підросли, та легше мені не ставало. Я нічого не встигала і зовсім не приділяла собі часу. Коли малюкам виповнилося три роки я відправила їх в садок, а сама почала шукати роботу. Та почалась війна і нічого не виходило. І тут знову з’явилась свекруха.
– Ти ж хочеш ще дівчинку! То народи зараз.
– Але ж такі часи й мені без того важко!
– Але Дмитра тоді в армію не заберуть. А уяви, що його не буде. Що ти сама з дітьми робитимеш?
Я страшенно не хотіла знову народжувати, та й залишитись сама з хлопцями не могла. Тому й погодилась. І стала мамою ще одного хлопчика. І моє життя перетворилась на рутину знову. Я зовсім нічого не встигала, ще всі ці трагічні події, стрес за стресом.
І ось зараз, коли я нарешті звикла. Молодшому півтора роки, згодом я віддам його в садочок і нарешті зможу видихнути. Дмитро постійно на роботі, адже гроші нам вкрай потрібні. Після появи ще однієї дитини – ледве кінці з кінцями зводимо.
Нещодавно я розповіла про наші фінансові проблеми свекрусі. А вона спокійно відповіла:
– А чого ти роботу не знайдеш? Дмитрик не може самотужки все витягувати.
– Коли ж я все встигатиму?
– Інші жінки встигають, а ти не можеш?
Відтоді вона постійно мені натякає, що я маю заробляти, аби Дмитрові стало легше. Я вже не знаю, що робити. Без того на межі зриву увесь час. Невже вона не розуміє? Як мені бути?