З Дмитром у шлюбі я прожила 30 років. Виховали двох дітей. Та щасливою так і не стала.
Заміж вийшла у 19. Наступного року народила, потім через рік знову. Чоловік в цей час починав свою кар’єру. Він був дрібним начальником, а тепер досяг того, про що колись мріяв.
Я ж присвятила все життя сім’ї. Лише 5 років тому вийшла на роботу. Працюю продавцем в магазині.
Навчила і чоловіка, і дітей, що все робитиму сама, тому допомоги ні від кого не дочекаєшся тепер. Я перед роботою готую сніданок, тоді біжу працювати, весь день на ногах. Як повернусь, то мушу прибрати після всіх, помити посуд і знову готувати. Бо діти з чоловіком їдять лише свіжоприготовані страви. Це теж моя вина, бо так навчила. Та я не жаліюсь, хоч як важко буває. Бо дуже їх люблю.
Не раз мені знайомі говорили:
– Розбалувала ти свого Олега. Він вже тобі на шию сів і ноги звісив. Дивись, щоб своєю турботою гірше не зробила.
– Та що ви. Олег мене любить і ніколи не покине.
Чоловік давно до мене охолонув. Я розумію, ми вже не молоді і пристрасть не буде летіти іскрами, але Олег мені жодного разу не подарував букет квітів. Про подарунки теж мовчу, якось незаведено було.
Та цього року думала чоловік пригадає, що 30 років тому ми дали обіцянки одне одному перед Богом. Я купила йому на подарунок електронний годинник. Склала у гарну коробочку, приготувала вечерю і чекала Олега додому.
– Привіт, любий. Сідай повечеряємо.
Та чоловік прийшов і, навіть не привітавшись, ліг спати.
Мені стало дуже прикро. Я не просила від нього невідомо чого, хоч би букетик і одне слово: “Вітаю”. Якби захотіли святкувати цю дату, то я і грошей назбирала – 30 тисяч. Відкладала, економила. Але чоловік і не згадав. Діти теж. Вони вже живуть окремо.
Наступного дня я прокинулась рано. Нічого не стала готувати, а відразу поїхала в місто. Здала годинник і пішла наводити красу. Зробила зачіску, пофарбувала волосся, манікюр, педикюр. Я в дзеркалі себе не відразу впізнала. Тоді пішла по магазинах і купувала все те, про що лише мріяла. Ближче до обіду зателефонував Олег:
– Ти де ходиш? Коли сніданок буде? Довго маю чекати?
Я мовчки поклала слухавку. Зрозуміла нарешті, що для чоловіка, як і для дітей я просто безкоштовна прислуга. Сіла в кафе і, попиваючи каву вирішила, що гідна кращого. Все! Завтра йдемо розлучатись!
Які у вас стосунки з чоловіком? Що б робили на моєму місці?