“Та хто на тебе навіть гляне? Кому ти будеш потрібна!”- ось так попрощався колишній чоловік Олексій, коли збирав речі з моєї квартири.
З Олексієм я прожила 30 років. Думала, що то єдиний чоловік на все життя, що ми разом будемо аж до старості.
Однак, в Олексія були інші плани. Він останній рік дуже часто пропадав десь після роботи, пізно повертався. Ну я наївно думала, що він так трудиться, хоче заслужити підвищення в директора.
А виявилось, що Олексій на роботі мав інші справи – завів коханку, крутив шури-мури з молодою секретаркою Вікторією. Та вона йому в доньки годиться, ровесниця нашої Маринки.
– От подивися на себе. В кого ти перетворилася? З тобою соромно навіть у гості піти. У всіх жінки красиві, молоді!
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Мені стало дуже образливо та боляче. Місяць після розлучення не могла прийти до тями, постійно сиділа вдома. Слава Богу, що донька Марина була поруч. Навіть подарувала мені путівку в санаторій, аби я нерви полікувала.
Дякувати Богові, що квартира була оформлена на мене, колись отримала у спадок від покійної бабусі. Звісно, Олексій намагався прокрутити якісь афери з тими документами, казав, що це спільно нажите майно у шлюбі. Але його план з тріском провалився, хоча ж сам мені погрожував, що буде навіть до суду йти.
Перші місяці після розлучення були важкими. Я думала, що от все, на особистому житті можна ставити чорну, жирну крапку. Мені вже 50, є зморшки, шкіра не така підтягнута і пружна, волосся сиве, поправилася на 10 зайвих кілограмів. А от коханка в Олексія справжня модель, її б на обкладинки модних журналів.
Часто плакала та порівнювала себе з Вікторією.
– Мамо, ну скільки можна? Ти подивися на неї – ходяча силіконова долина! А ти в мене красива, натуральна.
– Але ж просто…
– Ну бувають в житті такі козли. Але нічого не поробиш! Краще не опускай руки, а рухайся далі.
І я помалу приходила до тями, почала вишивати та малювати картини за номерками. Це мене дуже заспокоювало та розслабляло. Донька купила мені путівку в санаторій до Моршина і там я познайомилася з Олегом.
Ще й виявилося, що ми навчалися в одній школі та живемо в сусідньому районі. І так нас доля звела у Моршині, уявляєте?!
Минув рік, моє життя помалу налагодилося. Ми з Олегом купили невеличкий будиночок за містом, продали свої квартири. І Олег записав мене власницею нашої нової домівки.
Син Олега, Мирослав, часто приїздить до нас у гості з дітками, моя Маринка також навідується. Вона досить добре прийняла Олега, гарно з ним спілкується. Зараз чудова погода, ми часто запрошуємо дітей та онуків у гості.
І от цієї суботи ми готували шашлик, чекали дітей. Аж раптом я чую, як хтось гукає мене через паркан “Антонінка! Антонінка, ти тут? Агов, вдома хтось є?!”.
На дворі стояв мій колишній Олексій. Хоча, це радше була його якась пародія. Повненький, лисуватий, тримає якийсь нещасний букет в руках
– Ой, Антонінка, а я довго шукав твою адресу. Бо приходжу додому – а там чужі люди.
– Яке додому? Ми з тобою давним-давно розлучилися, ще за Царя Гороха.
– Ну так то помилка. Хто з нас, чоловіків, такий святий, скажи?
– І що ти зараз хочеш від мене? Чи забув, як казав, що на мене ніхто не гляне?
Тоді вже вийшов Олег та зумів прогнати нахабу. А донька аж розсміялася, коли почула, що Олексій приходив
– О, нічого собі, повернення блудного чоловічка. Його, напевно, та Віка вигнала геть, тому і до тебе прибіг.
– А мені нащо такий чоловік? Поруч зі мною є Олег, більшого і не треба.
Я хочу своїм прикладом показати, що розлучення у такому досить “пізньому” віці – це не страшно. Повірте, жіночки, ви ще точно зустрінете свого коханого чоловіка.