Чоловік утримує своїх батьків, а на власну сім’ю йому начхати. І вони вважають це нормальним.
Ми одружені 5 років, у нас син, йому 2,5 роки. Чоловік утримує нашу сім’ю один, бо я ще у декреті. Я намагаюсь йому якось допомогти, тому іноді працюю онлайн час від часу, але це не стабільний заробіток та й не великий.
Раніше нам вистачало того, що заробляє чоловік, але останніх пів року стало дуже важко, бо Андрій вирішив, що потрібно ще й батькам допомагати. Я не проти, але, якщо це не шкодить власній сім’ї. у нас з цього приводу постійні сварки.
Мої батьки, як і свекри живуть в селі і тримають господарку. Пенсії у них теж приблизно однакові. Свекри тільки й чекають, коли Андрій їм грошей підкине чи купить щось, а мої батьки – навпаки, нам допомагають. Щотижня передають продукти, онуку купують іграшки і одяг. Коли ми купували квартиру, мої батьки нам дуже допомогли, а свекри і не згадали, а тепер їм допомагай.
Соромно зізнатись, але й мені мої батьки іноді одяг куплять, бо чоловік весь час кричить, що все дорого і грошей немає. Інколи я витрачала гроші з дитячої картки (там були виплати з держави) на одяг у секонді. Навіть мої зимові чобітки та пальто – це ношений одяг з завозу. Тріщинки замальовувала звичайним лаком для нігтів, а дірки зашивала нитками чорними.
Хоча собі на цигарки у чоловіка є завжди гроші.
У свекрів є ще незаміжня донька, але у неї вони ніколи про допомогу не просять, бо їй потрібно своє життя влаштовувати. У Ані зараз то є чоловік, то нема. То вона з багатим залицяльником кудись їде на відпочинок, то сидить в гуртожитку та канючить гроші на продукти.
Коли я попросила в чоловіка грошей на нові туфлі, бо старі уже геть розлізлись, він на мене накинувся:
– Іди і зароби собі. Мені ще сьогодні треба батькам продукти купити!
– Ти маєш в першу чергу турбуватись про свою сім’ю, а тоді допомагати комусь ще.
– Це не «хтось», а мої батьки. Якщо щось не подобається – йди і працюй, тоді і купляй все, що хочеш. А це мої гроші і я ними розпоряджаюсь як хочу.
– То ми тепер не сім’я, а кожен сам по собі?
– Думай як хочеш.
А, коли на днях до нас приїхала Віра Петрівна в новенькій курточці, я зрозуміла, куди йдуть всі гроші. Андрій спонсорує батьків, доки ми з сином одягаємось на секонд-хенді і боїмось зайвий раз зайти в продуктовий магазин. У свекрів же постійно повний холодильник і стіл ламається від кількості продуктів. І це при тому, що вони живуть у селі та мають господарку. Невже не можна самотужки виростити ті кляті помідори чи огірки, зробити консервацію на зиму!?
Так більше не може тривати. Я порадилась з юристом і подаватиму на розлучення. Нехай Андрій і надалі спонсорує батьків, а мені набридло просити його хоч щось витратити на власну сім’ю. Мої батьки допоможуть, це точно знаю. Тим паче, мама не раз натякала, що Андрій мені не пара. Шкода, що пізно це усвідомила…
Як ви вважаєте, я правильно вчиняю? Чи варто дати чоловікові ще один шанс?