Я знала, що свекруха має прикрий характер. Але щоб ось так розчаруватися в ній – то треба постаратися!
Нещодавно телефонувала до неї, бо мала важливу місію – свято в онука.
– Олено, привіт. Скоро ж у Максимка день народження. Що йому подарувати? Хочу щось цікаве, щоб запам’яталося. Може, велосипед чи конструктор?
– Ой, мамо, та що там ті іграшки, у нас зараз інші пріоритети, – відповіла вона своїм звичним тоном. – Якщо хочете щось дійсно потрібне, дайте гроші. Ми збираємося робити ремонт у вітальні. Нові шпалери, меблі, телевізор. Їхали вчора в Епіцентр, вже вибрали диван та люстру.
Відчула, як мене обдало холодом. Для онука як-не-як старюсь, а вона мені за якісь меблі. Вже не вперше Олена та Коля витрачають гроші на якісь дурниці. наприклад, купують готові страви в Сільпо або ж замовляють доставку. Хоча можна самотужки щось приготувати. то не є так важко.
Або ж викликають таксі. Хіба то так важко перейтися по вулиці чи поїхати маршруткою? Тим паче, що в їх районі багато зупинок! Але Олена в тому декреті геть розлінилася, онукові наступного року вже в 1 клас йти, а він ні читати, ні писати не вміє. Олена хіба вмикає йому на ноутбуці якісь програми чи мультики – от і все виховання.
А зараз, коли дитині треба робити свято, вони затіяли дурнуватий ремонт!
– Олено, а ви самі щось відкладали самотужки? Чи як завжди – все витратили на доставки?
– Та яка доставка? То ми тільки разок собі дозволили! А на роботу я не можу вийти, бо хто ж з Максимом буде? Йому ж тільки шість, а в садочку діти постійно хворіють. Ну і кому я потрібна після трьох років декрету?
– Як кому? Будь-який магазин, офіс, стільки вакансій є! Усі мами працюють, і нічого. А ти вже стільки часу вдома, що, здається, забула, як це – приносити гроші.
– Ну, мамо, ви ж розумієте, що це тимчасово.
Два місяці я відкладала гроші, щоб подарувати Максиму щось дійсно гарне. Але щоразу, коли чую від Олени про “дайте гроші”, в мене опускаються руки.
– Мамо, ну хіба вам шкода? Ми ж не на себе просимо, а на дитину, – повторює вона кожного разу, коли я навіть натякаю, що не маю зайвих коштів.
Якось я навідалась до них у гості. Максим радісно бігав по квартирі, а Олена сиділа з телефоном на дивані.
– Щось новеньке замовила? – запитала я, помітивши коробку на столі.
– Та ні, то просто сертифікат на фотосесію взяла. Хочу, щоб у нас була пам’ять. До речі, мамо, якщо щось зайве буде, допоможіть нам комуналку оплатити. Цього місяця знову ледь зводимо кінці.
– Якби ви трохи економили і менше витрачали на такі речі, то, можливо, не довелося б просити, – обурилась я.
– Мамо, ну що ви таке кажете? Це ж сімейний бюджет, а ви все рахуєте.
Хоча Максимкові треба на зиму нову курточку, взуття, шапочку. Бо він швидко росте і навіть рукавички вже замалі стали.
Цього разу я твердо вирішила: ніяких грошей. Нехай самі вчаться розпоряджатися тим, що мають.
– Олено, я вже казала. Максиму буде подарунок – якийсь гарний і цікавий. А гроші – це вже ваша справа з Миколою. Ви ж дорослі люди.
– Не знаю, як вам совість дозволяє так відмовити в допомозі! – крикнула невістка.
Знаю, що вона ще довго обговорювала мене з сином, але нехай. Я працюю на заводі, рахую кожну копійку, щоб онук мав найкраще. А от Олена, здається, навіть не збирається щось змінювати.
Може, підкажете, що подарувати хлопчику на 6 років? Хочу, щоб він запам’ятав свій день народження, а не черговий “ремонт у кімнаті”, якого, скоріш за все, і не буде.