Ми з Денисом були створені один для одного. Закохались з першого погляду наче діти, хоча обидвом вже було понад 25. Тому й так швидко побратися вирішили. А всі довкола думали, що я вагітна, не розуміли. Особливо це дратувало мою майбутню свекруху:
– Хто ж так робить, не встигли познайомитися – вже весілля. Нащо поспішати. Зараз люди роками живуть, бо переймаються, чи підійдуть один одному, а ви бігом.
– Мамо, бо я відчуваю, що це доля, не хочу й не буду сумніватися!
Він не послухав її і це мене страшенно тішило. Ми побралися, весілля я хотіла скромне й невеличке, але Наталя Федорівна була проти, почала кричати, що так не можна, бо, що ж люди скажуть. І взагалі хотіла самотужки все організовувати. Врешті я вирішила, що нехай робить, що хоче, бо нема вже сил з нею боротися.
Я заспокоювала себе, що після весілля ми житимемо окремо і все буде добре, ніхто до нас не лізтиме. Та було так не довго. Минув всього місяць і свекруха почала доволі часто приходити до нас в гості. З порогу все критикувала, я мовчала, та все чекала, що чоловік якось її на місце поставить. Та він зовсім не реагував.
– Ти перетерпи й вона піде. Не звертай уваги! – сказав він мені якось насамоті.
Мене це обурювало страшенно. Та ще гірше стало, коли я народила. Вона приходила щодня і стверджувала, що хоче мені допомогти. А натомість починала все перевіряти й сваритися.
– Та що це таке, в тебе плита не мита. А Денис приходить голодний, стомлений, а їсти нічого. От погана ти дружина, так не можна, він працює все ж.
Навіть в таких ситуаціях він не заступався. Це розбивало мені серце. Після чергового візиту я не витримала.
– Скажи своїй мамі, щоб не приходила частіше, ніж раз на тиждень!
– Чого?
– А ти самий не розумієш? Може нарешті заступишся за свою дружину?
– Ти чого? Я ж не хочу сварок?
– Не думала я, що ти таким безхребетним будеш. Не можу більше це терпіти!
Ми посварилися. Та потім Денис все ж поговорив зі своєю мамою і вона страшенно образилась на нас обидвох. Мені прикро, але я радію, що мій чоловік нарешті прокинувся. А ви як би вчинили?