Шановні українки, якщо вам не подобаються наші свекрухи – то шукайте щастя на заробітках! Повірте, тут я дійсно зрозуміла, що на світі є адекватні свекрухи. Просто живуть в Німеччині.
Я розлучена, вже 5 років самотужки виховую доньку. Вийшла заміж рано, тільки от 19 стукнуло. Та і то не було велике кохання, просто завагітніла. Але все-таки зіграли весілля.
Колишня свекруха поводилася зі мною, як з собакою дворовою. То кричала, то сварила, то нарікала. Вона завжди знаходила причини, аби влаштувати виставу:
– Боже, хто так одяг складає? Ти що, геть криворука?
Чоловік у мене був наче амеба. І коли донечці виповнилося 3 рочки, я написала заяву на розлучення та поїхала до батьків.
Однак, містечко у нас невеличке, роботи як такої не було. І мені треба дитину підіймати, за якісь кошти її годувати.Та і хотіла квартиру окрему купити.
Ще й на зло, батько захворів. І я вирішила податися закордон, у Німеччині якраз працювала моя хрещена мама тітка Зіна.
Звісно, я їхала зі сльозами на очах. Хворий батько, чужа країна, не знати, що мене чекає. А ще так серце краялося за донечку. Але що мала робити? Хіба працювати та терпіти
Але не думала, що тут зустріну своє кохання. На заводі, де працювала фасувальницею, познайомилася з Мартіном.
Він одразу показав, що має серйозні наміри. А наявність дитини геть не налякала, навпаки – то якісь шоколадки передасть, іграшки. Навіть по телефону з нею говорив
Та я дуже боялася, як на наш роман відреагує його мати, пані Агнеса. Бо одна свекруха з прибабахом у мене вже була.
Та, на щастя, пані Агнеса мене дуже добре прийняла. Розпитувала за доньку, за мого тата, підтримувала та співчувала.
Зараз з татом все добре, зробили операцію. Поки я працюю в Німеччині, стараюся з Мартіном часто навідуватися в гості в Україну. Наша донька вже декілька разів була тут в Мюнхені з мамою.
Пані Ангеса мене дивує приємно.
Вона не та типова свекруха. Не кричить, що страви погано приготувала чи пере солила. Не нарікає, що я не так прибираю вдома. А найголовніше – тепло прийняла мою доньку. А наші б українські свекрухи називали мене “дама з причепом”.
Пані Агнеса весело проводить час і мене запрошує в гості. Навчила грати в карти, щонеділі ми в неї вечеряємо. Пані Агнеса постійно просить, аби я допомагала готувати наш борщ.
А ще вона взагалі не така, як інші свекрухи. Добра, ніжна, чуйна. Не пхає носа у наші стосунки, не командує та не нарікає.
Може, багато українок їдуть закордон, аби бодай тут щастя знайти? Бо самі знаєте, які у нас паскудні свекрухи…
Нам треба чогось повчитися в німок. Аби нарешті в родині була злагода та любов!