Зі своєю свекрухою Людмилою Тарасівною я майже не спілкуюсь. А все через те, як вона ставиться до мого чоловіка. Він ще до весілля мені зізнався, що мама завжди більше любила його сестру Настю. Згодом я переконалась, що все це чиста правда.
Коли ми до весілля готувались свекруха навіть не запропонувала допомогу. А гроші дала лише на музикантів і те, того, що особисто їх знала. До весілля ж зовиці готувалась наче до найважливішої події у житті. Всі заощадження витратила. Свято таке влаштували, як у багатіїв – все найдорожче. Нам таке й не снилося. Я тоді навіть зауважила.
– А чи доцільно стільки грошей витрачати? Це ж шалена сума, можна квартиру купити.
– В мене донька одна, має мати все найкраще!
– Та, власне, ще син є.
– Син то інше.
Я цього не розуміла. Як можна так ставитись до дітей. Саме тому з того часу ми зустрічались лишень на свята. Натомість з чоловіком багато працювали. Потім я синочка народила. Мали квартиру, нову автівку, та збирали на будинок. Такою була наша мрія. А в зовиці все інакше склалося. Вона народила мало не відразу після весілля. Згодом і друга дитина на світ з’явилась. І це з тим, що жили вони в орендованій квартирі, чоловік заробляв копійки та навіть й не намагався більше. Та Людмила Тарасівна постійно їм допомагала.
І ось нещодавно в мого сина був день народження – 8 років. Ми влаштували дитяче свято, а рідних чекали на вечерю. Прийшла і свекруха. Коли я побачила її подарунок, дуже здивувалась – дешева китайська іграшка з магазину “Все по 50”. Та ледве стрималась, щоб нічого не сказати.
Зовиця навіть не приїхала до племінника, сказала, що в неї молодша донька захворіла.
І ось, коли ми всі вже посиділи, і гості майже розійшлися, Людмила Тарасівна заявила:
– Позичте мені тисячу євро, ви ж збираєте на будинок. Я віддам за пів року. Яка вам різниця, однаково лежать.
– А нащо вам такі гроші? Зі здоров’ям все добре?
– Так, наче добре, але хочу обстежитись повністю і деякі ліки дорогі купити.
Звісно, ми повірили і дали гроші. Ще й сказали, щоб не поспішала повертати.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Минув місяць і я дізналась, що зовиця з дітьми до Єгипту поїхала. Це мене вкрай здивувало, звідки такі гроші. А тоді я збагнула, що це для неї Людмила Тарасівна гроші взяла. Того ж дня я запросила до нас свекруху і попросила:
– Візьміть із собою усі результати діагностики, в мене подруга лікар, хочу їй показати.
Того дня вона не приїхала, сказала, що погано почувається. А на вихідних принесла результати аналізів, зроблені в лікарні. Я не витримала:
– Ви думаєте, що я не здогадаюсь, що ви гроші Насті на море далі? За кого ви нас маєте?
Вона почала виправдовуватись, та я не могла цього чути:
– Так, стоп, даю місяць, щоб Настя повернула гроші. Нехай шукає, де хоче!
– Але як? Це дуже швидко.
– Мені байдуже, ми з чоловіком важко працюємо і самі на моря не їдемо.
Посварились ми страшенно. І я не хочу надалі з ними спілкуватись взагалі. Як можна так ставитись до рідних, не розумію просто. Та якщо гроші не віддадуть – я їм усім влаштую. Терпіти не можу нахабства і брехні. Чоловік каже залишити все, як є, та я не збираюсь.
Як гадаєте, це нормально так поводитись?