Уже не раз переконувався, що змінити щось ніколи не пізно.
Деякі люди у старості вирішують розлучитися, одружитися чи народити дітей. І їх ніщо не зупиняє. Не завжди все складається так, як вони мріяли, але це краще ніж застій. Напевне, саме цими думками я надихався тоді, бо змін у житті мені справді захотілося.
З дружиною ми прожили разом 20 років. А потім я збагнув, що рутина мені набридла і хочеться спробувати щось нове.
Я закохався в іншу. Перетнулися ми випадково і я збагнув, що це саме те, чого я так довго хотів. Дружина вже остогидла, так само як і рутина, на яку перетворився наш шлюб.
Зате Рита була молодою та енергійною. Геть не схожа на мою законну дружину.
Майже три місяці я таємно зустрічався з Ритою. Дружині та діям не казав нічого. Навіть знаку не подавав, хоч і знав, що до розлучення все одно дійде. Можете казати, що це геть не по-чоловічому. Але у мене все було під контролем.
Потім Рита почала наполягати на нашому з Іриною розлюченні. Казала, що статус коханки її не влаштовує. Хоче бути дружиною!
Зволікати більше я не став. Розповів усе Ірі, зібрав речі, попрощався з дітьми і переїхав до коханої жінки.
Тоді мені здавалося, що я чиню цілком правильно і скоро в мене почнеться нове життя.
З Іриною я одружився ще на 3 курсі університеті. Це також було велике кохання. Думав, до старості разом проживемо, а потім запал зник.
Пройшли ми чимало. Усе ж таки 20 років – термін поважний. Я гадав, ми навіть мислили однаково. Але потім зрозумів, що її таке життя влаштовує. Вона – спокійна, мовчазна, їй так комфортно. А я надто емоційний, не можу всидіти на місці, хочу руху та змін.
Тож коли наш шлюб став просто звичкою, я зрозумів, що треба щось змінювати.
Зате з Ритою все було по-іншому. Так легко, просто, весело. Мені здавалося, я знову відмотав час назад і став тим безтурботним парубком, який тільки береться за своє особисте життя.
З новою дружиною у мене була невелика різниця у віці, але нікого з нас вона не турбувала. Всіх усе цілком влаштовувало.
Рита не раз казала, що їй подобаються чоловік з досвідом, а не сопливі ровесники.Вона дуже старалася, щоб мені було комфортно поряд з нею. Я це цінував.
Мене тішило, що тепер мені не доводилося чути дитячий плач, бачити гори немитого посуду і слухати повчання дружини.
Жодних претензій, сварок та формальностей, від яких я так втомився за останні 10 років.
Рита була дуже дбайливою і доброю.
Але казка не тривала вічно. Згодом ідеал почав руйнуватися. Риті, здається, почало набридати бути хорошою дружиною. Я повертався додому і все рідше заставав її там. Вона пропадала десь зі своїми подругами. Часом навіть ночувати додому не поверталася.
Намагався акуратно вивідати, що не так, але чітких відповідей так і не отримував. Закінчувалося все конфліктом і нагадуванням про те, що це я живу і її домі. Мені, як чоловікові, ясна річ, таке не подобалося.
Одного дня я просто не витримав. Висловив усе, що думав. Пригрозив розлученням, бо ж женився з хорошою дівчиною, а вона навіть вдома всидіти не може. Яка ж це тоді сім’я? Для чого я їй взагалі?
Але її це не налякало… Минуло кілька і вона сама виставила мене за поріг. І речі навздогін викинула. Тепер, бачите, я для не її вже був застарим.
Зараз я оглядаюся на ці стосунки і розумію, що все це було таким маразмом. Зате я нарубав дров, що на все життя вистачить. Не було у відносинах з Ритою ніякого майбутнього. Зіпсував життя і собі, і першій дружині, і дітям. І потрібно було мені героя вмикати? Змін захотілося йому.
Я робив кілька спроб відновити стосунки з Іриною. Просив вибачення. Переступив власну гордість. Але мене навіть на поріг не впустили. У колишньої життя тільки налагодилося. Вона навчилася жити без мене і, здається, більше не потребує мене взагалі.
Сумую за дітьми. Але вже нічого не вдієш. Я сам зруйнував шлюб. Чого тепер хотіти? Невже, я вірив, що Ірина, як наївна дурепа, прийме мене назад.
Поки я не знаю, чого хочу насправді і що робитиму далі. Куди тепер рухатися? Може, час розставить усе на свої місця…