Ви повинні розлучитися! — випалила Світлана Георгіївна, ставлячи тарілку на стіл. В її голосі звучала безкомпромісність. Віталій завмер. Він витріщився на матір з таким виразом обличчя, ніби вона щойно зізналася, що вона інопланетянка.
— Ви повинні розлучитися! — випалила Світлана Георгіївна, ставлячи тарілку на стіл. В її голосі звучала безкомпромісність. Віталій завмер. Він витріщився на матір з таким виразом обличчя, ніби вона щойно зізналася, що вона інопланетянка. — Чого це?! — спитав він,…
Read More
Дружина поїхала у відрядження, дочка у батьків, а Володимир залишився сам. Якось навіть незвично. Дружина Марина рідко їздила кудись, але тут колега захворіла, довелося їй виконувати цю місію: якийсь там важливий договір у її фірмі не терпів зволікань. Це він якраз міг зрозуміти, сам не перший рік у бізнесі. Тому відвіз її в аеропорт і поїхав додому. Ну а по дорозі раптом згадав, що вечері у нього сьогодні немає. Марина поїхала, тому доведеться потурбуватися самому.
Дружина поїхала у відрядження, дочка у батьків, а Володимир залишився сам. Якось навіть незвично. Дружина Марина рідко їздила кудись, але тут колега захворіла, довелося їй виконувати цю місію: якийсь там важливий договір у її фірмі не терпів зволікань. Це він…
Read More
«Поки ти спала, я обрізала твоє довге волосся!» — заявила мені сестра чоловіка, яку ми пустили пожити… Перші два тижні Лєна нагадувала налякане кошеня, яке підібрали на вулиці. Вона говорила тихо, майже пошепки, здригалася від кожного різкого звуку й постійно дякувала — за тарілку супу, за чистий рушник, за те, що ми з Олегом взяли її пожити. — Я вам так зобов’язана, Анечко, — казала вона, притискаючи руки до грудей. — Якби не ви, я б просто пропала.
Перші два тижні Лєна нагадувала налякане кошеня, яке підібрали на вулиці. Вона говорила тихо, майже пошепки, здригалася від кожного різкого звуку й постійно дякувала — за тарілку супу, за чистий рушник, за те, що ми з Олегом взяли її пожити….
Read More
Знаєш що мамо, я більше тобі ні копійки не дам! – Оля втомилася йти не снідавши на роботу. – Я віддаю тобі гроші, але в хаті нема нічого! -А на що я повинна Світлану одягати? -Заробляй. Або чоловіка свого відправ на роботу. Грошей я тільки на квартплату даватиму. А все інше купуватиму тільки собі. І тільки спробуйте взяти. -Тоді геть з мого будинку!
Оля прийшла додому на сумна. -Ну, що за люди?! – думала вона. – Лізуть у її життя і на матір всяке говорять! Нехай вона не ідеальна мати – та іншої немає. У неї взагалі нікого немає. Батька рік тому не…
Read More
Тільки прощати ми тебе не збираємося. Іди. — Дочко… — Згадала, що я у тебе є?! — раптом вибухнула Віка і, побачивши, що на них озираються, знизила тон: — Ти образила мого нареченого! Ти вигнала мене з квартири! Відмовилася! Та ти знаєш, як ми з Павлом жили весь цей час?! — Все-таки «ми»? — задумливо посміхнулася мати. Віку мати одночасно захоплювала і дратувала. Після втрати коханого чоловіка Олена Михайлівна, залишившись з восьмирічною дочкою на руках, швидко взяла себе в руки. Десять років вона була домогосподаркою, а тепер дістала свій диплом бухгалтера, пройшла курси підвищення кваліфікації і влаштувалася на роботу в невелику фірму, там же вечорами вона мила підлоги. Через сім років вона вже в іншій компанії працювала головним бухгалтером з хорошим окладом.
— Тільки прощати ми тебе не збираємося. Іди. — Дочко… — Згадала, що я у тебе є?! — раптом вибухнула Віка і, побачивши, що на них озираються, знизила тон: — Ти образила мого нареченого! Ти вигнала мене з квартири! Відмовилася!…
Read More
Аріно, ти за квартиру заплатила? – крикнув із кухні чоловік Борис. – Мені вже господиня дзвонила! Я кинулася до чоловіка і кинула невдоволений погляд на нього. — Борь, ти ж обіцяв заплатити цього місяця? Він здивувався. — Правда? А я вже й забув. Усі гроші на нову гуму витратив. Аріш, давай цього місяця ти заплати, а я наступного!
Я кинулася до чоловіка і кинула невдоволений погляд на нього. — Борь, ти ж обіцяв заплатити цього місяця? Він здивувався. — Правда? А я вже й забув. Усі гроші на нову гуму витратив. Аріш, давай цього місяця ти заплати, а…
Read More
Від його одягу пахло новими парфумами, які, мабуть, подарувала дружина, інакше б він похвалився і розповів їй, як вибирав парфуми, він обожнював перетворювати кожну покупку на цілу історію. Ліда і сама любила ходити з ним по магазинах, Ярик був страшенно кумедним і примудрявся отримати знижку навіть у звичайному магазині одягу з помаранчевими цінниками.
Від його одягу пахло новими парфумами, які, мабуть, подарувала дружина, інакше б він похвалився і розповів їй, як вибирав парфуми, він обожнював перетворювати кожну покупку на цілу історію. Ліда і сама любила ходити з ним по магазинах, Ярик був страшенно…
Read More
Віра ходила з кута в кут по квартирі. Вона ніяк не могла повірити в те, що відбувається. Та й як можна повірити, що чоловік, з яким прожили п’ятнадцять років разом, пішов. — Йду. Люблю іншу. Вибач, – сказав він. Виявляється, і речі зібрав заздалегідь. Підготувався. І здогадувалася, що щось не те: затримувався на роботі, говорив про позапланові перевірки, зустрічі з друзями… Вона вірила. Вірніше, хотіла вірити. «Скільки днів минуло після його відходу? Три чи більше?» – намагаючись згадати, Віра міряла кроками кімнату. Вона дійшла до вікна, розвернулася і пішла назад, до дверей. Усього одинадцять кроків. Вона механічно їх рахувала щоразу. Жінка навіть не пам’ятала, коли їла востаннє.
Віра ходила з кута в кут по квартирі. Вона ніяк не могла повірити в те, що відбувається. Та й як можна повірити, що чоловік, з яким прожили п’ятнадцять років разом, пішов. — Йду. Люблю іншу. Вибач, – сказав він. Виявляється,…
Read More
Забудь про те, що маєш матір. Після весілля ти мене не турбуєш і вдаєш, що мене немає і ніколи не було. Так, і гроші на весілля я тобі не дам. Якщо не я обирала тобі дружину, то не платитиму за весь цей фарс.
– Забудь про те, що маєш матір. Після весілля ти мене не турбуєш і вдаєш, що мене немає і ніколи не було. Так, і гроші на весілля я тобі не дам. Якщо не я обирала тобі дружину, то не платитиму…
Read More
На похоронах колишнього чоловіка Ірина стояла трохи осторонь, тримаючи за руку крихітного Микиту. Син був блідий, але тримався з якоюсь дорослою, неприродною для нього скутістю. Або просто не все ще розумів. Свекруха, Ольга Вікторівна, чорна від горя, трималася за труну і вже не плакала. У неї вже не було сліз, все виплакала за рік боротьби з онкологією, яка і звела в могилу сина в свої тридцять з невеликим років. Після кладовища всі зібралися за поминальним столом. Свекруха сиділа мовчки, колупаючи ложкою олів’є. Коли всі почали розходитися, покликала Ірину на кухню.
На похоронах колишнього чоловіка Ірина стояла трохи осторонь, тримаючи за руку крихітного Микиту. Син був блідий, але тримався з якоюсь дорослою, неприродною для нього скутістю. Або просто не все ще розумів. Свекруха, Ольга Вікторівна, чорна від горя, трималася за труну…
Read More