Твоє Слово

Анастасія навчалася на третьому курсі економічного факультету, коли зустріла Ігоря. Хлопець працював кур’єром у транспортній компанії, отримував сімнадцять із половиною тисяч гривень, але мріяв про більше. Казав, що скоро знайде щось серйозне, пристойно оплачуване. Настя вірила, тому що кохала. Весілля…

— Катрусю, люба, відчиняй! Це я, з гостинцем! Голос за дверима був таким нудотно-солодким, що у Каті на секунду звело зуби. Вона повільно витерла руки об кухонний рушник, зробила глибокий вдих і пішла відчиняти. На порозі, сяючи вивіреною усмішкою, стояла…

 Знов невістка не приїхала! Спеціально мене ігнорує! — голос свекрухи прорізав ранкову тишу дачної ділянки, змусивши Надію здригнутися і пролити гарячий чай собі на руку. Григорій Михайлович, чоловік Надії, сидів навпроти та вдавав, що читає газету, хоча вона бачила, як…

 Я твоєму синові не прислуга і не дівчинка для биття! Якщо ти не можеш пояснити своєму шістнадцятирічному лобу, що хамити мені не можна, то я більше не буду ні готувати на нього, ні прибирати за ним! Нехай живе у свинарнику…

Наталія нарізала картоплю тонкими кружальцями, кидаючи погляд на годинник. Пів на сьому — Сергій скоро прийде з роботи. На плиті тушкувалося м’ясо з овочами, розповсюджуючи по кухні апетитний аромат. Жовтневі сутінки вже спускалися за вікном, і увімкнена лампа створювала затишне…

Жовтневий вечір накрив місто ранніми сутінками. Оля повернулася з роботи втомлена, скинула туфлі в передпокої та пройшла на кухню, де вже розігрівала вечерю. Дмитро сидів за столом, гортав щось у телефоні й час від часу зітхав. Такі зітхання останнім часом…

Марина витирала руки кухонним рушником, коли задзвонив телефон. Номер висвітився знайомий — Олена Соколенко, її однокурсниця по дизайнерському факультету. Вони не спілкувалися понад три роки, з тих самих пір, як Марина пішла в декрет. — Марино, привіт! Як ти, як…

Наталя побачила фото у стрічці випадково. Віка біля нової іномарки — білої, з червоним бантом на капоті. Підпис: «Дякую батькам! Тепер до діток швидше!» Кісточки побіліли. Наталя затиснула телефон. Набрала маму. — Алло? — Що за машина у Віки? —…

Ще зовсім трошки, — прошепотіла Інга, звертаючись чи то до себе, чи то до старої коробки з-під зимових черевиків, яку вона з благоговінням діставала з антресолі. Її губи самі собою розтягнулися в усмішці. Це був її щомісячний ритуал, її маленьке…

 Ти це серйозно, Костю? — голос Міли тремтів, але не від страху, а від того дивного відчуття, коли тобі здається, ніби тебе виставляють за двері у власному домі. — Ти справді хочеш, щоб вона переїхала сюди? Костянтин стояв біля вікна,…