Мамо, ти ж у мене добра, хороша, розуміюча! Ти ж мене завжди і в усьому підтримувала, що зараз не так? Чому ти все сприймаєш в багнети? Батько лається, ти теж сердишся. Ну що ти мовчиш, мамо? Катя важко зітхнувши подивилася синові в очі і запитала: – Та при чому тут в багнети, Сашко? Батько, кажеш, лається? А як йому не лаятися, та мені не сердитися? Ти в місто навіщо поїхав? Сашко, молодий чоловік 18 років, опустивши голову, дивився собі під ноги і вперто мовчав.
– Мамо, ти ж у мене добра, хороша, розуміюча! Ти ж мене завжди і в усьому підтримувала, що зараз не так? Чому ти все сприймаєш в багнети? Батько лається, ти теж сердишся. Ну що ти мовчиш, мамо? Катя важко зітхнувши…
Read More
Де паспорти?! — заревів Іван, гарячково обмацуючи кишені. — Анжела, ти їх не брала? Наречена, що стояла поруч, похитала головою, її блакитні очі розширилися від жаху. — Ні, я думала, вони у тебе… Чоловік повернувся до своєї матері, Аліси Борисівни, елегантної дами в бежевій сукні та капелюшку. — Мамо, ти ж тримала наші документи! Де вони? Жінка нахмурилася і почала ритися у своїй сумочці, придбаній спеціально для церемонії. — Не розумію… Їх тут немає! — вигукнула вона, вивалюючи вміст сумки на найближчий стілець.
— Де паспорти?! — заревів Іван, гарячково обмацуючи кишені. — Анжела, ти їх не брала? Наречена, що стояла поруч, похитала головою, її блакитні очі розширилися від жаху. — Ні, я думала, вони у тебе… Чоловік повернувся до своєї матері, Аліси…
Read More
Софія вийшла з під’їзду нового житлового комплексу з такою посмішкою, що рідкісний перехожий не втримався б від того, щоб обернутися їй услід. У її ході відчувалася легкість, впевненість і тихе тріумфування — та особлива радість, яка приходить, коли довга, виснажлива справа, нарешті завершена успішно. Сонячне світло, що пробивалося крізь рідкі хмари, здавалося їй особистим привітанням, а прохолодний вітерець — ласкавим схваленням. Кожен лист, що кружляв у повітрі, кожне вікно, що відбивало небо, бачили її перемогу. Вона йшла, відчуваючи під ногами не просто асфальт, а дорогу до нових можливостей, до майбутнього, яке вона вибудувала сама, своєю наполегливістю і терпінням. Сьогодні Софія відчувала себе переможницею. Більше місяця вона терпляче працювала з примхливим замовником, тим самим, що здавався їй випробуванням згори. Здавалося б, у людини є гроші, є бажання купити квартиру — що може бути простіше? Але ні — кожну пропозицію він зустрічав з презирливим примруженням і новим списком претензій.
Софія вийшла з під’їзду нового житлового комплексу з такою посмішкою, що рідкісний перехожий не втримався б від того, щоб обернутися їй услід. У її ході відчувалася легкість, впевненість і тихе тріумфування — та особлива радість, яка приходить, коли довга, виснажлива…
Read More
Так, я його дружина. Та сама жирна й недалека курка. Правда ж, любий? — ніжно прошепотіла Ліза і відкинула руку чоловіка зі своєї талії… Дорогою додому Ліза зайшла до магазину. Набравши в кошик усе необхідне, вона попрямувала до полиць з алкоголем. Вони з чоловіком вже давно не влаштовували собі романтичний вечір із пляшечкою легкого вина. Раніше часто сиділи до пізньої ночі, обговорюючи все на світі…
Дорогою додому Ліза зайшла до магазину. Набравши в кошик усе необхідне, вона попрямувала до полиць з алкоголем. Вони з чоловіком вже давно не влаштовували собі романтичний вечір із пляшечкою легкого вина. Раніше часто сиділи до пізньої ночі, обговорюючи все на…
Read More
До будинку під’їхала машина. Оксана визирнула у вікно – це Артем, але не один а з якоюсь жінкою. Цікаво, – подумала вона. – Що це за молода гарна брюнетка, може, нова колега і вони хочуть обговорити деталі якогось проекту за вечерею?! Артем зайшов у будинок, чемно пропускаючи дівчину вперед. Спочатку мовчав, потім заявив…
Оксана з Артемом одружилися зовсім молодими, коли їм обом було по 18 років через вагітність. Вагітність зберегти не вдалося, але молодята так і залишилися жити разом. Навчалися обидва на маркетологів, Оксана завжди підтягувала Артема у навчанні, писала за нього курсові….
Read More
У Тані не стало мами. Жінка не витримала зради чоловіка і танула на очах. Віктор пішов із сім’ї сім років тому. Але Ніна так і не змирилася із зрадою коханої людини. Після того, як не стало мами, Таня знайшла листа, який вона залишила доньці.Найкращі подарунки для близьких. «Доню, я вибачила твого батька. Я йду в інший світ. Душа моя заспокоїлася, коли я вибачила. Потрібно вміти прощати. Це я вже тепер точно знаю. Хочу відкрити тобі одну таємницю, яку приховувала від тебе усі ці роки. У тебе є рідний брат по батькові. Так ти прийми його як рідного. Тобі не буде самотньо. Все-таки рідня. Твоя мама”. Прочитавши ці рядки, Таня гірко заплакала. У неї більше не залишилося жодної близької людини. Таня не спілкувалася з батьком. – Не потрібен мені брат. А батько зрадник, – подумала тоді Таня. Таня продовжувала ходити на роботу, але жила довгий час, як у тумані. – Навіть на прощання до мами не прийшов, – думала Таня про батька. – Тетяно Вікторівно, Вас там якийсь чоловік запитує, – сказала їй секретарка Люба. – Дякую, Любо.
У Тані не стало мами. Жінка не витримала зради чоловіка і танула на очах. Віктор пішов із сім’ї сім років тому. Але Ніна так і не змирилася із зрадою коханої людини. Після того, як не стало мами, Таня знайшла листа,…
Read More
Синку, ну що ти в ній знайшов? Мало того, що з дитиною, так ще й зайву вагу має. Марина вирішила запросити на вечерю майбутню свекруху зі свекром. З Денисом познайомилися у спільних друзів, він запропонував провести її додому, та так і залишився. Те, що у неї є дитина від минулого шлюбу, його не злякало. – Я люблю дітей, завжди мріяв мати сина і дочку. А те, що не рідний син – так нічого страшного, дочку мені подаруєш і повний комплект, так би мовити. Льоню твого не ображу, сином називатиму.
– Синку, ну що ти в ній знайшов? Мало того, що з дитиною, так ще й зайву вагу має. Марина вирішила запросити на вечерю майбутню свекруху зі свекром. З Денисом познайомилися у спільних друзів, він запропонував провести її додому, та…
Read More
Борщ знову пересолила, – Сергій відсунув тарілку і відкинувся на спинку стільця. — І м’ясо тверде. Марина мовчки зібрала посуд зі столу. За двадцять п’ять років шлюбу вона навчилася не відповідати на такі зауваження. Борщ був як завжди наваристий, з ніжною яловичиною, але сперечатися марно. — Та й хліб черствий, — вів далі Сергій, підводячись із-за столу. – До магазину сходити не могла з ранку? — Я працювала з восьмої ранку, — тихо відповіла Марина, включаючи воду. — У мене були заняття у двох школах, а потім приватні уроки. — А я, отже, не працюю? — У голосі чоловіка з’явилися звичні ображені нотки. — Цілий день на заводі працюю, між іншим.
– Борщ знову пересолила, – Сергій відсунув тарілку і відкинувся на спинку стільця. — І м’ясо тверде. Марина мовчки зібрала посуд зі столу. За двадцять п’ять років шлюбу вона навчилася не відповідати на такі зауваження. Борщ був як завжди наваристий,…
Read More
Оленко, прийми мої співчуття, – свекруха Галина Павлівна обняла мене і притиснула до себе. – Дякую, – відповіла я крізь сльози. Відхід матері став для мене справжнім ударом. Я ніколи не знала батька, він покинув сім’ю ще до того, як почала ходити. Тож саме мама стала моїм центром світу. Разом із нею я переживала всі труднощі, вчилася бути самостійною. Одна жахлива аварія залишила мене сиротою. – Якщо що, я завжди поряд, люба, – шепнула мені свекруха. Я кивнула.
– Оленко, прийми мої співчуття, – свекруха Галина Павлівна обняла мене і притиснула до себе. – Дякую, – відповіла я крізь сльози. Відхід матері став для мене справжнім ударом. Я ніколи не знала батька, він покинув сім’ю ще до того,…
Read More
Світлано, ми не можемо тримати співробітника, який живе на лікарняних. Шукай іншу роботу. Сім років вона там пропрацювала. Сім років! Вона дивилася на сина. Сині повіки, прозора шкіра, худі пальці. Їй хотілося вити. Але в палаті була чужа жінка, і Світлана мовчала, тільки гладила Артема по голові. Валерія! Думка прийшла несподівано і видалася рятівною. Лєра – найкраща подруга, двадцять років знайомі. Разом інститут закінчили, разом ревли на кухні, коли їх кидали парубки. Лєра вийшла заміж за Ігоря, у якого була мережа магазинів. Якщо хтось і може допомогти, то тільки вона. Світлана натиснула виклик. Лєра взяла слухавку одразу, ніби чекала.
Світлана лежала в лікарні вісімнадцяту добу. Вона навчилася вимірювати час не годинами – вони текли однаково повільно вдень і вночі, – а по тріщині на стелі, яка за ці дні не подовжилась ні на міліметр. Артем закашлявся. Світлана зіскочила, схопила…
Read More