Останній рік ми з жінкою жили не як пара, а просто сусіди. Коли ще діти жили з нами на квартирі, то здавалося, що ми одна дружня родина. Разом ходили у парк на прогулянку, на улюблену піцу в кафе чи просто у кіно.
Але от коли син та донька поїхали на навчання до столиці, то я зрозумів, що взагалі не кохаю Віру.
От нема вже тої любові, як колись. Здається, що тільки Саша та Христя були тим вузликом, який тримав родину в купі. Але насправді зараз кожен живе своє життя, як би це абсурдно не звучало.
От здається, що ми в шлюбі вже понад 20 років. Однак, Віра не підтримує моє хобі – риболовлю. Я люблю зранку прокинутися, взяти всі снасті, черв’яків накопати. Приготувати щось на перекус, поїхати далеко-далеко. Тоді так милуєшся природою, що аж пейзажі хочеш малювати. Сидиш, навколо благодать, тихо, тільки чуєш “співи” жаб. Рибалка з мене кепський, зате я там душею відпочиваю.
Раз взяв Віру з собою, то вона не витримала й години. То скаржилася, що тут нема інтернету, то їй холодно, то жарко. То хоче в туалет, то хоче в душ. А як вона репетувала, коли побачила черв’яка маленького – здавалося, що на відстані 100 кілометрів її чули точно.
У Віри єдине хобі – залізти під ковдру, взяти шоколадку та дивитися серіали. Або ще вона переглядає ті абсурдні передачі “Говорить Україна” чи “Один за всіх”. Такого маразму я ще давно не бачив у своєму житті. А жінка любить так покопирсатися у чужій білизні. Навіть помітив, що сусідів вона часто обговорює щі своїми подругами. Прийде там якась Маша-Глаша, повсідаються на кухні, відкриють шампанське, цмулять цигарки та пліткують “а в того, а той, а ті, ну які вони всі погані!”.
От мені чесно соромно за жінку, як господиня вона нікудишня, ніби розлінилася.
І от місяць тому я пішов у магазин, аби купити нові снасті чи просто ж глянути на асортимент. Заходжу – і ледь від краси не сліпну. За прилавком стоїть така молода дівчина та мило посміхається. Прочитав на бейджику “Оля”.
– Вітаю, вам чимось допомогти? – її слова були як мед на вуха.
Виявилося, що Оля дуже обізнана дівчина у риболовлі. Казала, що її дідусь з самого малечку возив на рибу. Однак, вони не везли улов додому, а просто відпускали геть. Мені було дуже приємно з нею поспілкуватися. Тому я після кінця її зміни (знав до котрої працює магазин) почекав, купив каву та відвіз додому. Звісно, на перед зняв каблучку.
Ми почали з Олею спілкуватися. Їй було 25, досить розумна, начитана дівчина. Знаєте, от бувають люди, які своєю енергетикою та навіть посмішкою можуть подарувати тобі стільки щастя? От такою була Олечка. Вона часто пригощала мене домашніми витворами мистецтва, бо інакше це не назву. Рулетики з паштетом, млинці з курочкою, кіш, гречаники! Мені цього давно не вистачало.
Однак, зараз я не знаю, що робити. Адже Оля пропонує жити разом, у неї є невелика однокімнатна квартира. За Віру вона, звісно, нічого не знає. Адже я сам боюся зізнатися, що у мене є діти та жінка. Це б точно зіпсувало наші стосунки. А ще я боюся знову брати на себе відповідальність.
Пам’ятаю, як нам з Вірою було важко з дітьми, витрати били по гаманці. Ремонт, робота, борги, кредити. І зараз не дай Боже це знову пережити з Олею! Хоча вона доросла дівчина, 25 років…Однак, хто зна, що мене чекає завтра?
І не раз, чув як молода коханка потім знаходила собі кращого кавалера, а старого чоловіка залишала. Боюся, що взагалі можу опинитися ні з чим, адже у мене зі свого добра – тільки машина. А як на розлучення відреагують діти? Вони ж точно мене не похвалять, що я кинув маму та пішов до молодої дівки.
Ось так сталося. Мені 45, тільки нещодавно знайшов своє щастя і можу його втратити. Як бути? З одного боку – Віра, квартира, діти. Ну безнапасне життя, до якого я так довго йшов. А на іншій чаші – кохання, якого мені так давно бракувало. З Олею я немов помолодшав на 20 років. І чекаю зустрічі з нею, як мале цуценятко.
Можливо, хтось був у такій ситуації та знає, що робити? Прошу поради, а не осуду та дорікань, який я поганий чоловік! Я не камінь, також маю почуття та право на особисте щастя!