— Олю, а що я вдію? Він уже дорослий, йому двадцять п’ять років, на хліб собі сам заробляє. До того ж та квартира — його власна, я там не господиня, — зітхає Оксана, ділячись наболілим із подругою.
— Воно то так, на дорослого сина зараз вплинути важко. Як кажуть, не заборониш, але з тією дівчиною — геть якась непевна історія, — погоджується Оля.
У Оксани це вже другий шлюб. Із першим чоловіком вони розійшлися, коли синові було всього два рочки. Невдовзі жінка зустріла іншого, з ким і звила нове гніздечко.
Їхній спільній доньці зараз майже сімнадцять, вона ще школярка.
Колишній чоловік про сина не забував: справно платив аліменти, бачився з ним, а коли той підріс, Оксана навіть відпускала їх удвох на море.
Вітчим теж ставився до хлопця як до рідного. Одне слово, звичайна родина, жили мирно, без злиднів та зайвих сварок. Усе йшло своєю чергою.
Син вивчився, не без допомоги вітчима влаштувався на добру роботу, і тут у нього бабусі не стало — по батьковій лінії. Старенька ще за життя розпорядилася: свою двокімнатну квартиру відписала старшому онукові.
Батько ж і другого сина від свого наступного шлюбу житлом уже забезпечив.
Молодий спадкоємець вирішив жити окремо.
Оксана, звісно, спершу хвилювалася, як він там сам даватиме собі раду, але згодом тільки раділа: у хаті лад, за комунальні послуги сплачено, сусіди не нарікають.
Хлопець навіть потроху косметичний ремонт зробив, меблі оновив.
Тільки-но мати заспокоїлася, як з’явився новий привід для тривоги — у сина з’явилася дівчина. Довгий час він її з батьками не знайомив, а потім Оксана просто за голову вхопилася: син оголосив, що подруга переїхала до нього з усіма речами.
Оксана занепокоїлася не через сам факт — люди і в юному віці побираються, — а через те, що дівчині немає ще й вісімнадцяти. Вона одинадцятикласниця, а повноліття святкуватиме аж у квітні.
— У мене просто мову відняло, ну як це так? Питаю її прямо: «Ганнусю, а як же твої батьки на це дивляться? Тобі ж іще вчитися треба, школу закінчити…» — обурюється Оксана.
— А вона що?
— А вона тільки плечима знизала. Каже, мовляв, це цілком нормально, вона вже доросла для почуттів, а заміж виходять і раніше, — похмуро відповідає Оксана.
— Заміж? — усміхається подруга. — Але, наскільки я розумію, про весілля там і не йдеться? Та й зазвичай у сімнадцять під вінець ідуть тільки тоді, коли вже дитинку чекають. У твоїх «молодят» такого ж немає, слава Богу?
Про появу малечі мови й близько немає. Ба більше, Ганнуся збирається після школи вступати до університету, старанно готується, над підручниками сидить.
І вчиться ніби непогано, і сім’я в неї цілком пристойна: мати ще молода, живуть разом із бабусею, батьком та молодшим братиком.
Але в Оксани в голові це ніяк не вкладається: як можна взяти й відпустити доньку жити до чоловіка?
— Адже для неї мій син — дорослий чоловік! — міркує Оксана. — Він уже працює, а вона… школярка? У мене самої донька її віку, і я не уявляю: прийде вона завтра й скаже, що йде жити до кавалера. І що ми?
Просто зберемо їй валізи й помахаємо хустинкою вслід? Чи на батьківські збори в школу буде її «чоловік» ходити й щоденник перевіряти? Це ж просто нісенітниця!
— А що такого сталося? — уперто стоїть на своєму син. — До весілля нам ще рано, а все інше — то наша особиста справа.
Оксана намагалася через колишнього чоловіка якось вплинути, але той лише руками розвів і відбувся жартом: мовляв, головне, що лелека ще не збирається до них прилітати, а все інше — то нехай у батьків Ганнусі голова болить.
Матір дівчини Оксана якось зустріла в сина під під’їздом — та якраз принесла доньці якісь речі та сумку з їжею.
Вийшли вони разом, Оксана запросила жінку на каву, щоб поговорити по-людськи.
— Якщо в них любов, то що ми вдіємо? — знизала плечима мати дівчини. — Забороняти? А який сенс? Все одно нишком до нього бігатиме. Хочуть бути дорослими — нехай спробують.
Аби тільки невчасно дитинка не з’явилася. Ганнуся з господарством справляється, а те, що років мало… Не бачу в тому біди. У квітні вже вісімнадцять буде!
— А що, він її повністю утримує? — цікавиться Оля. — Дівчину ж треба і годувати, і одягати…
Оксана й сама достеменно не знає. Батьки купують доньці одяг, принесли в квартиру чи то зятя, чи то просто знайомого постіль, посуд, дають дівчині гроші на дрібні витрати, часом продукти привозять.
Одне слово, забезпечують її і збираються це робити, поки вона не почне сама заробляти.
Просто одинадцятикласниця спить не вдома з мамою й татом, а з Оксаниним сином. Кажуть — а що тут такого?
— Я досі в шоці від цього всього, — зізнається Оксана. — Це ж як треба не вболівати за власну дитину? Як можна спокійно спати, знаючи, що твоя донька… варить борщі після уроків замість того, щоб вдома під маминим крилом бути?
Так, ніби стосунки в них серйозні, але ж… Поживуть рік, розбіжаться, вона іншого зустріне — і знову пакуватиме речі? Хіба це зараз норма? Ні мої батьки, ні твої такого б ніколи не допустили, а тут…
Цією історією з нами поділилася наша дорога читачка, яка дуже вболіває за виховання нинішньої молоді. Здається, світ справді став іншим, і те, що колись вважалося соромом, сьогодні називають «свободою вибору».
Але чи не надто рано ми дозволяємо дітям ставати дорослими, забуваючи, що в сімнадцять років серце ще надто наївне для дорослого побуту?
А як ви вважаєте, чи мають рацію батьки, які з легким серцем відпускають школярку в «самостійне» сімейне життя?