– Нехай діти поживуть у тебе, – заявила свекруха. – Світлані потрібно влаштувати особисте життя!
Цю неділю я збиралася провести в горизонтальному положенні з книжкою. Проте, зважаючи на все, моїм планам не судилося збутися.
– А чому саме у мене? – Обережно поцікавилася я. – Чому не у вас?
– У мене тісно, - зітхнула свекруха. – Крім того, вони дітки галасливі. А в мене мігрені та тиск. Та ти не хвилюйся, Володя тобі допоможе. Справді, синку?
Володя лише кивнув. Говорити матері «ні» він ніколи не вмів.
Свєтка, зовиця моя, завела інтернет-роман. Серце її підкорив чоловік із сусіднього міста, якоїсь середньої руки бізнесмен. Про те, що у Свєтки є діти, він не знав.
Спочатку у них було бурхливе листування, і ось тепер вони вирішили «впізнати один одного краще». Свєтка зібралася їхати до нього, а дітей, семирічного Юрка та п’ятирічну Настусю, вирішено було відрядити до мене.
– І на скільки днів? – Зітхнула я.
– Ну… тижнів на два, – сказала свекруха.
– А цей її коханий, – продовжила я, – він взагалі знає, що у неї діти?
Свекруха раптом знітилася і пробурмотіла собі під ніс щось невиразне.
– Що? – перепитала я.
– Не знаю я, знає він чи ні, – буркотливо сказала вона. – І взагалі, яка різниця?
Різниця була. І невизначена поведінка свекрухи мене спантеличила і насторожила.
Хай там як, а ввечері цього ж дня Свєтка привезла дітей до нас.
– Галченя, дякую тобі величезне-величезне! – заспівала вона. – Ти так мене рятуєш!
– Та нема за що поки, – стримано озвалася я.
– Ну все, чмоки-чмоки! Слухайте!
Останнє слово стосувалося дітей, яких я бачила не дуже часто, і вони витріщалися на мене, як на новорічну ялинку.
Поспішно попрощавшись, Світлана втекла влаштовувати своє особисте життя.
Полетіли дні. Діти потихеньку освоювалися, а я звикала до того, що в нас тепер часом буває галасливо, особливо вечорами. Свєтка не дзвонила і дітьми не цікавилася. Від свекрухи я іноді дізнавалася, що в неї все добре.
– Володь… – сказала я одного вечора, коли діти нарешті вгамувалися і заснули. – Володь, як думаєш, а коли Світлана збирається розповісти своєму другові про дітей?
Чоловік глянув на мене так, наче я запитала, коли сонце згасне.
– Ну… потім, напевно, – промимрив він, – коли стосунки зміцняться.
– А як не зміцняться? – Запитала я.
– Зміцняться.
Це «зміцняться» прозвучало, як заклинання, як молитва, як остання надія людини, яка теж, по суті, втомилася, але визнати це боялася.
Минув місяць. Потім другий пролетів. Коли пішов третій місяць, Роман Світлани розцвів пишним цвітом.
Вона тепер час від часу дзвонила, спілкувалася з дітьми по відеозв’язку і гордо показувала мені фотографії квартири свого Олега. Квартира, до речі, була гарна, велика.
– Ну все, Гало, він вже практично зробив мені пропозицію, – говорила вона, – так що скоро все утвориться. Тільки треба ще трохи почекати, ще трохи.
– Світлано, – сказала я їй, – ти повинна йому розповісти про дітей.
– Та я розповім, але не зараз!
– А коли? – Запитала я.
– Ну … потім трохи, – зам’ялася Свєтка. – Коли одружимося, тоді я йому й скажу. Тоді він уже не відкрутиться!
– Від чого не відкрутиться? – Уточнила я.
– Від нас! – Засміялася Світлана.
Діти сумували за матір’ю. Коли розпочався четвертий місяць особистого життя Світлани, Юрко, та й Настя, теж ні-ні, але питали, коли вона їх забере. Світлана ж, яка вже повернулася з коханим додому, забирати їх не поспішала.
– Ну… розумієш… – казала вона. – Олег ще не готовий.
– Не готовий дізнатися, що в тебе є діти? – Дивувалася я.
– Так, а що тут такого? Ми й знайомі з ним всього нічого…
– Таке враження, що йдеться не про дітей, а про якесь чудовисько Франкенштейна, – посміхнулася я, – не готовий він…
– Ну так, уяви собі, не готовий! Не кожен погодиться виховувати чужих дітей!
І так повторювалося день у день. Зрештою, я не витримала:
– Або ти розповідаєш йому сама, або це зроблю я!
– Ха-ха. Смішний жарт, – сказала Світлана.
Але я не жартувала. Тільки поки що не знала, як це зробити? Як зробити незнайомій мені людині такий ось сюрприз?
Через кілька днів мені зателефонувала Зінаїда Павлівна. Вона все говорила, говорила і говорила про те, як Світлані важко, як їй не щастило в житті, як перший чоловік виявився гультяєм, як важливо дати їй цей шанс.
Я слухала, підтакувала, а сама думала про те, що моя мати, яка жила в сусідньому місті, вже тиждень не бере слухавки, а сусідка написала, що бачила її з паличкою, що вона ледве ходить.
Я думала про те, що мені треба терміново їхати до мами… Але як я поїду, коли мені нема на кого залишити дітей? На Володю надій мало. Він взагалі якось самоусунувся від того, що відбувалося у його сім’ї.
Максимум його вистачало на те, щоб увімкнути племінникам мультики. І я наважилася.
Я зателефонувала свекрусі та сказала, що мені треба терміново їхати до матері.
– А діти як же? – напружилася вона.
– Може, ви за ними придивитеся? – Запропонувала я. – Це, як-не-як, ваші онуки…
– Я вже казала тобі, – нетерпляче сказала свекруха, – я не можу, у мене тісно, і взагалі тиск скаче.
– Ясно, – зітхнула я, – ну що ж… Значить, шукатимемо інших шляхів.
Цього ж вечора я зібрала дітей.
– Тітко Галю, а ми куди? – поцікавився Юрко.
– До мами.
– Ура-а-а! – у голос закричали діти, і я мимоволі посміхнулася.
Володя був на роботі, свекруха займалася своїми справами, тож завадити виконанню мого плану ніхто не міг.
Всю дорогу діти говорили про маму і навіть сперечалися, хто сильніше її любить. А в мене серце стискалося.
– Ви її любите, – думала я, – чистою дитячою любов’ю. А ось вона…
Світлана відчинила двері не відразу. За її спиною стояв чоловік, він подивився на дітей.
– Мамо! – Закричала Настя і кинулась до Свєтки.
– Мамочко! – підхопив Юра і теж повис на Свєтці.
– Ну ось, – сказала я, – сім’я нарешті возз’єдналася. А тепер вибачте, мені час.
Я розвернулась і спустилася надвір. Коли я сіла в машину, мені зателефонувала Свєтка.
– Стривай, не їдь, – холодно сказала вона, – я зараз спущусь.
І хвилини за три вона спустилася.
– Ти що це влаштувала? – Накинулася вона на мене. – Навіщо ти їх привезла?
– Мені треба терміново їхати до матері, – знизала я плечима. – Володю ти знаєш, нянька з нього нікчемна. У мами твоєї тиск…
– Олег у шоці! – Закричала Свєтка. – Ти розумієш? Він у шоці!
– Він не був би шокований, якби ти відразу сказала йому, що в тебе є діти, – холодно сказала я.
– Ой, ось давай без нотацій, га? – наїжачилась вона. – І ось що. Якщо після цього він мене покине, то це буде твоя вина!
Олег Свєтку таки покинув. І, зрозуміло, на думку рідні, винною у цьому була я. Але, на мою думку, я все зробила правильно.
Про одне шкодую, – на таку матір я взагалі погодилася на цю аферу? Чотири місяці порпалася з дітьми, ще й винною лишилася?! Чесно кажучи, – мені по барабану! Хоча бісить, капець!
А ви що скажете з цього приводу? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!