Двадцять років я не бачила Олега. Після розлучення він зник з нашого з сином життя. Та й закінчилось все у нас зовсім не просто.
Я вийшла за нього з великого кохання. Олег був моїм першим захопленням. Коли ми почали зустрічатись я ще в школі навчалась, а він 20-річний красень, тільки уявіть. Я думала, що це джек-пот. Та не минуло й року після нашого весілля, як все змінилось. Олег не був створений для спокійного сімейного життя. Він увесь час десь вештався з друзями, я сиділа вдома з малою дитиною.
Мені так образливо було, а син чоловіка наче взагалі не цікавив. Якось в розпалі сварки я сказала:
– Все, мені набридло, я йду від тебе! – Я думала, що це допоможе йому отямитись, він проситиме залишитись.
– Ну, нарешті! Я лише цього й чекав. Таке життя мені не потрібне! Допомогти речі зібрати?
Ось так пізно на вечір я з валізою і маленьким сином опинилась на вулиці. Поїхала до подруги, а наступного дня вирушила до батьків. Вони казали, що я сама винна, але бодай не вигнали.
Олег жодного разу не подзвонив, не цікавився життям сина. Гроші також не висилав, а я не хотіла просити. Влаштувалась на роботу, працювала у дві зміни. І так поступово стала на ноги. Заміж так і не вийшла, не сприймала більше чоловіків. Син поступово виріс, вступив на навчання до Німеччини і там залишився. Постійно кличе мене до себе.
Я не думала, що колись ще побачу Олега. Та якось в суботу він просто прийшов. Випитав мою адресу в батьків.
– Послухай, я знаю, що ти одна. Я теж самий. Багато років вже шкодую, що так тоді вчинив. Але вже нічого не змінити. Дозволь спокутувати цей гріх. В мене є гроші, ти можеш більше не працювати, будемо подорожувати.
– Як ти маєш гроші, то чого іншу не знайшов?
– Бо їм окрім тих грошей нічого більше не треба. А я хочу поруч друга мати, рідну й надійну людину.
– Ну, ти її мав, а зараз вже пізно.
Я зачинила в нього перед носом і зовсім про це не шкодую. Хоча згодом дзвонила моя мама і сказала, що я дурна. Мала б скористатися нагодою, щоб бодай якусь компенсацію мати за ці роки. А ви як гадаєте? Варто було прийняти колишнього?