Я ніколи не думала, що найважче у шлюбі – це не побут, не гроші, навіть не характер. Найважче – це третя людина, яка постійно стоїть між вами.
Ми з Ігорем одружилися 3 роки тому. Перший рік був справжньою казкою: ремонтували квартиру, разом готували вечерю, сміялися до ночі. Але потім у наше життя тихо, крок за кроком, увійшла його мама – моя свекруха, Галина Петрівна.
Спочатку вона просто “давала поради”:
– Дитинко, ну який сірий колір стін? Він же похмурий! Треба щось яскравіше – персиковий, він тепліший.
Я посміхалася, мовляв, нехай. Але потім її “поради” стали наказами:
– Не купуйте цей диван! З нього пил не витрусиш. Ось у каталозі бачила інший – купіть такий.
– Навіщо тобі мультиварка? Колись без неї обходилися, і нічого!
– Що ти йому борщ без сала зварила? Так чоловіка не годують!
Я намагалася не реагувати. Ігор казав:
– Мама просто хоче, щоб нам краще було.
Але з кожним місяцем мені ставало все важче дихати в тій “турботі”. І ось недавно почалося найгірше. Галина Петрівна вирішила, що я – “загроза” її синові.
– Ігорчику, подивися, скільки грошей вона витрачає! Постійно щось купує, по магазинах бігає! Ти знаєш, скільки вона на себе тратить?
– Мамо, та це продукти…
– Продукти? Ти сліпий! У неї сукні нові кожен місяць! І телефон не старий! Не здивуюся, якщо в неї хтось є…
Після тієї розмови Ігор став іншим. Підозрілим. Замкнутим. Одного разу я випадково знайшла в шафі схованку з грошима. Коли спитала, що це, він відповів:
– Мама сказала, що треба мати запас. Бо ти можеш усе розтринькати.
– Ігорю, ти мені більше не довіряєш?
– Я просто перестраховуюсь… Не ображайся.
А як не ображатися, коли власний чоловік починає ховати гроші від дружини? Тепер у нас вдома – постійні сварки. Він каже, що я “завжди незадоволена”, що “його мама лише добра бажає”. А я вже не впізнаю чоловіка, за якого виходила заміж.
Учора знову був скандал.
– Ти знову з моєю мамою сварилася?
– Я просто сказала, що ми самі вирішимо, коли поїдемо у відпустку!
– Ти її не поважаєш!
– А вона нас не залишає в спокої!
Я кричала крізь сльози, а він просто вийшов з кімнати, грюкнувши дверима. А потім почувся дзвінок – Галина Петрівна:
– Не переживай, синочку. Жінки вони всі такі. Ти ж розумний, слухай маму…
І тоді я зрозуміла – поки між нами стоїть свекруха, у нас з Ігорем не буде “ми”.
Що порадите? Як врятувати сім’ю?