Молоді остаточно знахабніли. Коли донька сказала, що вони житимуть з нами, ми насправді зраділи. Квартира велика, разом веселіше. Дружина так тішилась, щодня готувала смачненьке, випікала пироги.
Та минуло кілька років і ми збагнули – зробили помилку. Ані донька, ані зять не збиралися нам допомагати. Щовечора кудись йшли, поверталися пізно. Вони ніколи не виконували хатню роботу, не давали гроші на комунальні. Одного разу я висловив усе донечці:
– Послухай, твоя мати вже не молода. Хоч допомагай їй часом. А зять вже працює, нехай на комунальні хоч 500 гривень дає.
– Ой, ви знаєте, я лишень збиралась повідомити, що вагітна. У вас онук буде. Тому не знаю, як ми фінансово впораємось.
Звичайно, тоді дружина почала труситися над донькою. Постійно її оберігала, в ліжко їжу носила. А коли та народила – усі турботи по догляду за малям на себе взяла. Мене це страшенно бісило.
– Послухай, вони так ніколи не подорослішають, розумієш? Ти їм гірше робиш!
– А як я онука покину, донька ж нічого не вміє.
– А як інші справляються без бабусі й дідуся.
Дружина не могла інакше. Минуло пів року і молоді знову почали розважатися. Малюка з нами залишали і йшли собі. А минулого тижня донька прийшла і радісно заявила.
– Ми замовили новорічний тур до Європи на п’ять днів. А ви з онуком побудете.
– Як же так? Ти ж годуєш? – Нарешті не витримала моя дружина.
– Молока майже нема, ми й так суміш постійно даємо. Можна відлучити. Зараз ніхто довго не годує.
Після цього я вибухнув:
– Е, ні, дорогенькі, в мене інший план. Повертайте свої квитки та шукайте квартиру. Час вам вже стати батьками.
Ніхто цього не очікував. Донька почала плакати. Дружина просила мене зачекати, доки малому не виповниться рік. Та я стояв на своєму.
Вчора молоді виїхали, ображені. Та я вважаю, що вчинив правильно. Я врятував нас з дружиною від рабства. Згодні?