Влітку мій єдиний син одружувався. Невістка Катерина хороша дівчина, мені сподобалася. Та і знаєте, не мені з нею жити, а Романові. Син після 11 класу вступив до Львова, там і познайомився з коханою, разом в університеті навчалися.
Після 4 курсу вони вирішили жити разом, орендували невеличку однушку на Левандівці. То спальний район, там квартири всі старенькі, ще за часів совдепії. Ремонт такий, що меблі тримаються на Божому слові. Але щось краще син не міг дозволити, бо отримував не дуже велику зарплату. А Катерина взагалі вирішила не працювати за освітою, влаштувалася в салон краси майстром манікюру.
Тому я вирішила допомогти молодятам з купівлею власного житла. Спершу думала разом зі свахою скинутися грішми та вже купити готову квартиру. Однак, пані Наталка мені відмовила:
– Я що, на мільйонерку схожа? У мене ще двоє молодших доньок, яких треба одягнути та нагодувати. І хіба не ваш син, як справжній чоловік, повинен сам заробити на житло?
Я мала невеличкий будиночок за містом у дачному кооперативі. Але то будиночком важко назвати – хатка, яка помалу розвалювалася. Тому вирішила ту дачу продати (я і так туди рідко їздила, хіба на шашлики з родичами), знайшла швидко покупців. Ну і ще взяла пару тисяч зі своїх запасів на “чорний день”.
Загалом, у мене на руках було 30 тисяч доларів. Цього якраз вистачало, аби купити квартиру в стадії будови, а вже з ремонтом діти б самі якось розібралися. Ще на Різдво віднесла їм гроші. Невістка аж мене розцілувала від такого щастя.
Однак, минуло вже стільки місяців, а щось син мовчить про квартиру. Досі живуть на тій оренді та платять гроші чужій людині. А минулої суботи я приїхала у гості. Стою на вокзалі, чекаю, аби син мене зустрів. І тут приїжджає Роман на великій машині.
– Сідай, мамо, прокатаю з вітерцем!
Я дуже здивувалася. Бо видно, що машина дуже дорога, якась іномарка.
– Тут є і підігрів сидіння, і люк відкривається. Дивися, я навіть можу за кермо не триматися, вона сама їде! – вихваляється син.
І от вдома за вечерею вирішила якраз поцікавитися, коли ж сина нарешті купить квартиру.
– Мамо, житло ми ще встигнемо своє взяти. А машину треба вже.
– Тобто вже? То ти на мої гроші її купив.
– Так. Зараз краще брати машини, ніж нерухомість. Сама розумієш, важкі нині часи.
– Які важкі часи, синку? Краще мати свій дах над головою, у тебе скоро дітки будуть, ти подумав, де ви будете жити? Раптом вас господиня звідси виселить?
– А що ви так розкомандувалися? Гроші дали – дали. А ми їх витратили на розумну купівлю машини!
– Дітей потім так само будеш у машині годувати, переодягати? Де ви будете жити?
Ми так посварилися за ту машину, що я взяла речі та поїхала на вокзал. От навіть у страшному сні не могла уявити, що син так безвідповідально віднесеться до грошей. Це ж не 30 гривень, а 30 тисяч доларів! Я ж навіть продала дачу, аби їм допомогти.
Тепер не можу спокійно спати. Невже це Катерина його підмовила на купівлю такої дорогої машини? Та діти, виявляється хоча і дорослі, але геть ціни грошам не знають
Шкодую, що взагалі дала їм цю суму. Треба було приїхати та купити самій квартиру, а не довіряти це діло Катерині та Романові. Де ж потім взяти кошти на житло?