Я ніколи не любила розповідати про своє минуле. Річ у тім, що дитинство в мене було вкрай важке. Тато багато пив і врешті в стані алкогольного сп’яніння вбив свого друга. Його ув’язнили. Мама почала топити своє горе в пляшці. Врешті мене забрали соцслужби.
На якийсь період мене відправили до бабусі. Але вона хворіла і зовсім не хотіла когось доглядати. Мені взагалі завжди було самотньо, ніде місця собі не знаходила. Почувалась не потрібною річчю. Врешті в 12 років мене відправили в інтернат навчатися.
Було вкрай важко, та тоді я збагнула одну річ – якщо я сама не досягну успіху, мені ніхто ніколи не допоможе. Тому й почала працювати, багато й наполегливо. Закінчила інтернат з медаллю, самотужки вступила до вишу. Отримала червоний диплом. Та працювала вже з першого курсу.
Я ніколи та нікому не розповідала про своє минуле. Доки не зустріла Андрія. Я щиро його покохала, і нам завжди було добре разом. Ще до весілля самотужки назбирала на власну квартиру, маленьку, на околиці, але свою. Саме тому я почувалась впевнено.
Та якось за кілька тижнів до свята, я гостювала в батьків Андрія. Ми сиділи за столом і спілкувались. Я була впевнена, що в нас чудові взаємини. І якось відкрила майбутній свекрусі душу. Розповіла їй геть усе. Думала, що знайду в цій жінці підтримку, а можливо й мамину увагу, котрої мені так сильно бракувало.
Ганна Михайлівна наче й обійняла мене, і спілкувалися ми добре. Але вже наступного дня я помітила, що її ставлення до мене змінилося. Наче зникла якась повага. Я відчула те, чого зі школи не відчувала. Моє минуле мало велике значення для неї. Адже якщо я з поганої сім’ї, то їм не рівня.
– Я вас якось образила? – навіть спитала.
– Та ні, все добре.
– А в чому річ, вам не подобається те, з якої я родини.
– Я не буду приховувати, знати, що сват сидить у в’язниці не надто приємно. Що я людям маю казати?
Відтоді між нами була прохолода. Це засмучувало мене, та втішалась тим, що ми маємо де жити і аж ніяк не залежимо від свекрів. Але тоді все змінилось.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Почалась війна, а свекор мій колишній військовий. Тож відразу пішов на фронт. Андрій теж вирушив у військкомат. Але йому знайшли роботу в нашому місті, адже він програміст, а їм був потрібен цей фах у військкоматі.
Та чоловік часто їде на різні навчання. Це засмучує, адже я б дуже хотіла дитину, та наразі не вдається.
І ось якось в суботу на моєму порозі з’явилась свекруха:
– Я з тобою поживу.
– Чого? А що з вашою квартирою.
– Послухай мене, ми комунальні платимо за дві квартири. Це не розумно. Я свою переселенцям вже здала.
– Але як ви могли не порадитись?
– А що тут такого? Чи ти не хочеш, щоб я з тобою жила.
– Не хочу, я того й квартиру окрему собі придбала, щоб мати власний простір.
– Ага, ще скажи, що сама купила. Певно до мого Андрія мала якогось спонсора.
Після цих слів я виставила її за двері. Нехай не думає, що як в мене немає нормальних батьків, то можна знущатися і зневажати! Згодом вона зателефонувала й почала всілякі неприємні речі мені говорити:
– Нащо ви це робите? Ви ж зруйнувати можете наш шлюб?
– Кому ти з таким минулим потрібна? Не вигадуй!
Прикро було це чути страшенно. Подзвонила Андрію, поскаржилась, а він ще дужче мене засмутив.
– Нащо ти взагалі все це їй розповіла? Такі речі треба приховувати!
– Я довірилась!
– І що доброго зробила? Тепер і я щодня вислуховую, що не знати кого знайшов.
Врешті я й з чоловіком посварилась. Тепер не знаю, як бути. Невже це тавро зі мною назавжди? Що робити? Можливо мій шлюб приречений?