Самотність – це стан, який лякає багатьох людей. Немає кому тебе вислухати, немає кому тебе підтримати, немає з ким розділити моменти щастя чи смутку. Що робити одиноким людям, які потребують поради чи банального спілкування? Чи варто народжувати після 40-ка, щоб здобути сенс життя? Саме над цими питаннями задумується Марина.
Важкий вибір
“У свої 44 роки я дізналася про те, що незабаром стану мамою. Біологічний батько відмовився від малюка й одразу залишив мене. Тепер я не знаю, як мені вчинити. Не хочеться помилитися, а порадитися ні з ким…
Мій перший шлюб закінчився розлученням. Все відбулося за взаємною згодою обох сторін. Хоча ми довго йшли до цього рішення, але розуміли, що воно правильне. Єдине, що продовжувало нас триматися разом – це звичка та спільний побут. Та хіба цього достатньо для щасливого подружнього життя?
Все ж після розставання я поринула в жахливу депресію через відчуття самотності. Проте згодом я познайомилася з Михайлом і все заграло новими фарбами. Зізнаюся, що я була щасливою від змоги знову кохати і бути коханою.
Між нами швидко з’явилися романтичні почуття, які стрімко розвивалися. Після двох тижнів зустрічань Михайло переїхав до мене. Незабаром я познайомилася з його батьками, які називали мене невісткою. Здавалося, що нарешті я знайшла свою другу половинку, з якою буду до кінця своїх днів.
Не дивно, що у мене не було жодних сумнівів, коли я дізналася про вагітність. Попри усі можливі ризики, мені хотілося народити нашу спільну дитину.
Проте Михайло не розділив мого бажання. Він холодно відреагував на звістку про дві полоски й сказав, що не збирається бути батьком. Того ж вечора чоловік пішов від мене. Звісно, про продовження наших стосунків не могло бути й мови. Навіщо мені такий партнер? Він не готовий нести відповідальність за свої вчинки й нехтує мною. Який з нього вийде чоловік? Точно не той, на кого можна буде покластися.
Зараз моя колишня депресія повернулася й накрила мене з головою. Не знаю, як правильно вчинити. З одного боку, дитина може стати моїм сенсом життя, що затьмарить відчуття самотності. З іншого, виховання малюка вимагає великих зусиль, а я не знаю, чи впораюся зі всім одна. Та відмовився від немовляти надзвичайно важко…
А як ви вважаєте, що повинна зробити жінка, яка опинилася в скрутній ситуації? Чи варто їй ризикувати своїм життям заради малюка?