В житті я ніколи заможною не була. Чоловік мене покинув з маленьким сином. Пішла жити до бабусі, котру доглядала за квартиру. А це було не просто, адже вона важко хворіла й лежачою була. Але що не зробиш заради дитини. Згодом старенької не стало, а Степанко виріс. Закінчив університет і знайшов роботу. А тоді й Оксанку привів.
– Мамо, я одружитися хочу, та жити нам ніде!
Звісно, я запропонувала синові залишитися в мене. Та жити з молодими виявилось не просто. Ми часто сварилися. Оксана усім своїм виглядом демонструвала, що я її дратую. Я почувалась сторонньою у власному домі. Якось поскаржилась подрузі на всю цю ситуацію. А вона спокійно сказала:
– І чого ти все це терпиш, їдь і Італію, як усі наші жінки. Зароби собі на житло і все. Та й копійку на старість матимеш.
Я так і зробила. Поїхала, знайшла доволі непогане місце. Зароблені гроші марно не витрачала, берегла кожну копійку, а синові висилала лише сто євро на місяць, на подарунки онукові, адже Оксана вже народила.
Звісно, коли Степан просив – я допомагала, та пояснювала, що гроші відкладаю.
І ось цьогоріч я приїхала на свята. Але не лише тому, що скучила за рідними. Я вирішила нарешті придбати собі житло. А саме будиночок на околиці, гарний і затишний з садком, саме в такому я мріяла старість зустрічати. Тож я уклала угоду, та все вичікувала момент, щоб молодим розповісти. Та вочевидь, вони все ж на мої гроші розраховували. Адже минув тиждень і я випадково почула розмову невістки з сином.
– Та скільки вона ще житиме тут? Це нам в копійку влітає! І ти казав, що вона гроші дасть, я ж ремонт збиралась робити.
Тож врешті Степан вирішив зі мною поговорити.
– Мамо, а де всі твої гроші?
– Нема, я будинок собі купила, він не дешевий 40 тисяч дала. А ще ремонт хочу там зробити.
– А квартира нам залишиться?
– Так, звісно.
– А коли документи оформимо?
– А нащо? Я ж вас не виганяю, живіть собі. Як мене не стане – однаково все тобі буде.
Такий результат, вочевидь, не сподобався Оксані. Наступного дня син запропонував мені інший варіант.
– Може живи ти у квартирі, однаково ж до Італії поїдеш. А нас в будинок пусти? Там дітям буде краще.
– Ні, сину, це моя мрія. І зрозумій, я поїхала, бо вам заважала. Тож спочатку про себе подбаю, зроблю ремонт і на старість грошей відкладу, а як будуть зайві гроші – то й вам допоможу.
Образились молоді страшно. Та я в своєму рішенні не сумніваюсь, адже без того віддала їм квартиру. А ви як би вчинили на моєму місці?