Мама поїхала до Італії ще дванадцять років тому. Тато тоді роботи не мав. Лише вдома допомагав. Він насправді хороша людина лишень мама завжди його пиляла.
– Тебе завжди все влаштовує! У нас дах тече, на кухні ремонт робити треба!
– Що я зроблю, як потрапив під скорочення.
– Ти так спокійно це сприймаєш, а маєш волосся на собі рвати, шукати інший заробіток, а не вдома курей годувати! В тебе донька зростає, треба гроші, на навчання. А ще як весілля буде. За що сукню купувати?
Як мені шкода було тата, не уявляю, чому він все це терпів. Та мама врешті поїхала до своєї сестри до Італії. Почала нам гроші висилати. Тато гарний ремонт зробив, та йому було дуже важко самому, сумував страшенно, увесь час просив маму повернутися. Та вона його не слухала.
Роки минули. Звісно ненька завжди мені допомагала фінансово. Дала гроші на навчання, весілля і будівництво будинку. Та повертатись вона не збиралась. Кілька років тому зізналась мені, що вже давно має там чоловіка.
– Мамо, а як же тато?
– Він вільний, має будинок, схоче, ще знайде когось.
– Ти ж знаєш, що він не такий!
– Доню, я не хочу до нього повертатись і жити, як раніше.
Врешті я перестала вмовляти. Та цьогоріч на Великдень мама вчинила дуже підступно. Як завжди, вона приїхала до нас на свята, лишень цього раку не сама. Вона привезла свого Джакомо. Ви не уявляєте, що почалось в селі. Вона ж навіть офіційно з татом не розлучена. Але й це було не найгірше – оселилися вони в нашому будинку, разом з батьком.
– Мамо, ти що витворяєш? Уяви, як татові!
– Доню, ми всі дорослі люди. Чого я маю жити в готелі, як такі ремонти поробила. А ще твій батько має дякувати, що я його не виганяю.
– А люди що скажуть?
– Що мені до цих людей. А тобі раджу гарно до Джакомо ставитись. Без нього ти б такої хати не мала.
Як мені прикро, вже нічого святкувати бажання нема. Лиха на маму страшенно. Невже вона не розуміє, що це неправильно. Як я можу її підтримувати? От скажіть!