Недавно вирішила поїхати до Львова, провідати друзів. Тим паче, у місті живе ще моя кума та хрещеник. Ну і свята на носі, такий вже новорічний настрій.
Приїхала потягом з Києва та від вокзалу одразу чкурнула до супермаркету, аби купити гостинці.
Заходжу в АТБ, беру кошик і наповнюю його смаколиками: коробки з цукерками та печивом, пляшку вина, шампанського, невеликий подарунок для хрещеника.
Нарешті дійшла черга до каси, викладаю всі подарунки на стрічку.
Касир дивиться на мене й видає:
– С вас тысяча рублей. Пакет будете брать?
Я аж завмерла. Як це – рублі? Звідки вони взялися у Львові? Ще й у Львові, де тут нема нічого російського, Західна Україна! Деякі покупці за мною теж були трішки ошелешені такою заявочкою.
– Що-що? Вибачте, але я не зрозуміла, – перепитую.
– Дєвушка, тищя рублей, – повторює касир і, здається, навіть трохи дратується.
Я роблю вигляд, що абсолютно не розумію, про що йдеться:
– Не зовсім уявляю, що це за валюта така.
Касир тяжко зітхає й говорити із явним роздратуванням:
– Тищя ґрівєн, если вам так понятнее.
– А, ну тепер ясно, – відповідаю. – Просто гривня – це наша валюта, а “рублі” щось чуже, десь там на болотах розраховуються.
І до мене підбігає адміністратор зали, видно, що пані зрозуміла – скандалу не уникнути.
– Усе гаразд? Чи можливо, виникла якась проблема?
– Та ні, все нормально. Просто здивувалася, чому мене про рублі питають у Львові.
Адміністратор одразу почав вибачатися, навіть запропонувала знижку.
– Дякую, але справді не варто, – кажу. – Краще проведіть якісь уроки історії серед персоналу та поясніть, яка у нас валюта в країні.
Вийшла із магазину. Але от досі не можу забути ці гидливі слова касирки. Фу, аж воротить від них.
Чому ми іноді так легко нехтуємо мовою і своїми цінностями? Як ви вважаєте, чи має значення те, якою мовою ми говоримо щодня? Поділіться своїми думками…