Коли син сказав, що його дівчина немає батьків і зростала в інтернаті, мені це дуже не сподобалось. Подумала, що нічого доброго з такої дитини вирости не може. А тоді Тарас привів до мене Діану знайомитись. Я вирішила відразу про все розпитати, все ж хочеться для сина добра:
– А чого батьки тебе покинули?
– Не знаю. Мабуть, не хотіли мати дитину! – сказала вона, опустивши очі.
– А вони випивали?
– Так.
– А ти знаєш, що то генетична хвороба?
– Не знаю!
– А може вони злочинці?
– Я не знаю.
– А хтось з рідних в тебе є.
– Є бабуся.
– Ну хоч вона нормальна?
Наприкінці вечора син зі мною посварився. Сказав, що не можна так поводитись і йому за мене соромно. А я й не зрозуміла, в чому проблема, що тут такого. Мама має знати, хто стане її невісткою.
Згодом молоді все ж побралися. І я тоді вирішила, якщо вже так, то треба потоваришувати з Діаною. Вирішила їй свої сережки з перлами на весілля подарувати.
– Донечко, ти завжди можеш до мене звернутися по допомогу! Я поряд! Можеш мене мамою називати!
– Ви мені мамою не будете, не намагайтесь! І так я в своєму житті нікого не назву! – відрізала вона. А мені так неприємно стало від цих слів.
Оселились молоді окремо. Обидвоє мали роботу, тож спокійно житло винаймали. Діана народила синочка, а згодом і донечку. Та мене вони ніколи до себе не запрошували. Коли після пологів я хотіла онука побачити – сказали, що в них карантин, це шкідливо для дитини. Прикро було, що між нами такі взаємини.
Та найважче стало рік тому. Тараса, мого єдиного синочка, мобілізували. Зараз я так би хотіла частіше бачити онуків, спілкуватися з Діаною, та вона проти. Нещодавно я говорила із сином, і запропонувала йому.
– Може, поки тебе нема, нехай Діана до мене переїжджає! Разом легше буде.
– Ти що? Ніколи вона на це не піде!
– Але чому?
– А ти подумай сама!
Відтоді я думаю увесь час. Ну, де ж я помилилася? Чому Діана так мене не любить? І що поганого, якщо свекруха стане другою мамою?