У мене зараз дуже цікава ситуація в родині зі спадком склалася. Ще місяць тому не стало моєї матері, вона важко хворіла на рак. Я витратила всі заощадження на її лікування, навіть кредит брала. Однак, рівно 8 березня матусі не стало.
Мама жила у селі, то за 30 кілометрів від Львова. У Лозино залишився невеличкий будиночок з господаркою. Мама продала корову, курей та кіз, бо не могла самотужки поратися. А город вже занедбав, заріс бур’яном.
Але сама ділянка дуже велика, на 20 соток. Вже навіть сусідка цікавилася, чи ще буду я те житло продавати. Але найцікавіше – одразу після похорону матері до мене телефонувала невістка.
З Лідою у нас були якісь холодні стосунки. До онука мене не підпускала, давала бачитися тільки на свята. Не раз за столом при родичах натякала, що мій син голий-босий прийшов до неї на квартиру.
“Ну моя мама на заробітках стільки років працювала, подарувала мені житло. І зараз онукові гостинці передає. Не те, що інша бабуся” – і так косо на мене дивилася.
Так, мій син переїхав до Ліди, бо вона мала вже готову трикімнатну квартиру. Я ж сама працюю вчителькою у школі, викладаю математику. Звідки у мене гроші на великий будинок, коли та зарплата така мізерна?
Ну може вона так до мене ставилася через гроші. А от як дізналася про хату в селі – то одразу подобрішала, щовечора до мене телефонує, у гості запрошує.”Ну дітки вже так за бабунею скучили, питають, коли ви прийдете” – щебече улесливо мені у слухавку.
Ну я не вчора народилася, маю чуйку, що невістка задумала щось підле.
Вже й син до мене телефонував та розпитував, як спадком буду розпоряджатися. Та й випадково промовився, що вони хочуть вдома ремонт робити та купити нове авто. Я поділилася цією проблемою з подругою у школі за обідом. Валентина має 3 невісток, така досвідчена свекруха:
– Борони Боже, аби ти хату продала та всі гроші їм віддала.
– Але ж то мої діти.
– Ага, такі добрі діти стали, як про спадок почули. Ти ж сама свою покійну мати лікувала. А невістка така пані пихата, тобі навіть з поминками не допомагала. А зараз подивися, яка добра душенька!
– Але може вона після цього до мене почне нормально ставитися?
– Та забуде все твоє добро, як тільки гроші в руки попадуть. Тобі то треба? Ти в тій хаті виросла, то спогади. Так що не смій продавати, бо потім гірко пожалієш. Діти до нас добрі лиш тоді, коли щось треба. А потім на старості років склянки води не дочекаєшся.
От не знаю, що мені робити з тим спадком. Переїздити в село не хочу поки, бо маю в місті квартиру та роботу. Поки хата зачинена, ключі запасні у сусідки, перевіряє час від часу, чи все добре вдома.
Але що робити далі? Може, варто продати хату? І так ми помиримося з невісткою?