До Дніпра ми переїхали з Бердянська, коли прийшли окупанти. Далеко вирушати не хотілося та й місто нам сподобалося. Знайшли квартиру в гарному районі. Там всі сусіди такі привітні та дружні виявилися. Охоче нам допомагали. І лиш один постійно прискіпувався – Петро Михайлович, голова ОСББ.
Він ставився до нас з підозрою, увесь час перевіряв.
– Розумієте, чимало переселенців не дуже добросовісні люди! Ми маємо знати, з ким живемо по сусідству.
Він постійно все випитував, спостерігав за нами. Та я заспокоювала себе, мовляв, дідові просто сумно. Крім того, він дійсно слідкував за порядком в будинку. Увесь час збирав гроші на потреби. А ще організував ремонт в укритті. Цю ідею підтримали далеко не всі, адже він схотів там шикарні умови облаштувати.
Чимало місцевих скинулись, та ми вирішили, що не маємо цього робити. Все ж квартиру просто орендуємо і взагалі не знаємо, як надовго. А він хотів, щоб кожен по 500 гривень дав.
Якийсь час ми жили спокійно. Вже звикли до нового місця, діти школу місцеву полюбили. Та нещодавно сталася ситуація, котра все змінила. Раніше ми ходили в укриття увесь час і без проблем. Та кілька днів тому, коли почалась тривога і ми попрямували в підвал. Та біля входу на нас очікував Петро Михайлович. Раптом він затулив собою вхід:
– Хочете в криття – платіть по 20 гривень за особу.
– З чого раптом?
– Ви не давали на ремонт, а користуєтесь нашими комфортними умовами. Крім того, тут є все необхідне, аби залишатись всередині кілька днів – вода, перекус, засоби гігієни. Тому я вирішив брати гроші за перебування.
– А як ми не заплатимо?
– Тоді шукайте інше укриття на сусідній вулиці.
– Я буду на вас скаржитись!
Та щойно я це сказала, інші сусіди почали захищати старого. Та хіба ж це нормально? Не знаю, чи можна такі випадки залишати без уваги? Як гадаєте? Що взагалі про все це думаєте?