Я вже кілька років працюю прибиральницею в Португалії. Робота не з легких, та я знаю для чого це роблю. Вдома у мене син, якому потрібно допомагати, хоч він вже і дорослий. Сина виховувала сама, бо сімейне життя не склалось.
З Михайлом ми одружились, бо дуже любили один одного. З тієї любові у нас і народився син Роман. Спочатку все було добре, а коли сину було лише пів року чоловік все частіше почав заглядати в чарку. Довго я таке терпіти не стала, бо бачила на прикладі своїх батьків до чого це призводить, і розлучилася з ним.
– Йди, – кажу, – і живи зі своєю горілкою, а ми з сином собі вдвох житимемо.
Спочатку було важко, бо ж дитя ще зовсім маленьке – рік всього. Жили на дитячі виплати та мої накопичення. Коли син пішов в садочок, то і я вийшла на роботу – продавцем в сусідній магазин. Згодом керівниця магазину, Олена Степанівна, підвищила мене до помічника бухгалтера. Ще через деякий час я вже була головним бухгалтером мережі її магазинів. Син дорослішає і життя потроху ставало на свої рейки.
Та, коли син пішов навчатись до університету, грошей знову не вистачало, і я змушена була поїхати в чужу країну в пошуках прибутковішої роботи.
Отак освоїлась там з часом і висилала сину гроші. Він здобув освіту – став лікарем. Купив собі окрему квартиру, а в моїй зробив ремонт та здає її в оренду, поки я за кордоном. Приїжджала я рідко, в основному передачі та гроші висилала.
І от одного разу дзвонить до мене син і каже:
– Мамо, я одружуюсь.
– Як? Хто вона, синку?
– Її звуть Марія. Вона у нас в лікарні медсестрою працює. Тобі Марія сподобається.
Я змогла приїхати лише на весілля та пробула ще кілька днів після нього. Марія, звісно симпатична, але характер такий, що дай Боже. Вже підім’яла мого сина під себе і керує ним як їй заманеться. Ходить господинею по його квартирі. А він ще й підтримує її і годить.
Ми навіть встигли з сином через неї посваритись, бо я, бач, після себе не прибрала.
– Я в Португалії вже наприбиралась досить, хай твоя Машка прибере, раз хазяйнує в квартирі.
– Я вам не служниця, щоб за вами прибирати. Платіть мені гроші, тоді і буду, – випалила мені невісточка. А син тоді її підтримав.
Поїхала я назад до Португалії, бо не могла на це дивитись, та й робота чекати не може. Після синового одруження ми рідко з ним спілкуємось, а гроші і передачі я шлю регулярно. Вона все хотіла, щоб Роман сам більше досягав і заробляв, щоб я не допомагала.
– Твоя ж мама не раз ще нам згадає, що ми за її рахунок живемо. Пора самим на себе розраховувати і обходитись без її передач. – повчала Марія Рому.
І він таки її послухав. Дзвонить мені і каже:
– Мамо, ти нам більше нічого не шли, ми самі впораємось. А ти поживи в своє задоволення та відпочинку, а то скільки можна працювати.
– Та як же це, синку. Я ж для вас стараюсь, хочу, щоб вам легше було, допомогти.
– Тобі вже теж важко, пора нам тобі допомагати. Приїзди, скоро внуків будеш няньчити.
А я тепер сиджу і думаю – для чого моєму сину дружина, яка його проти матері налаштовує? Треба з цим щось робити. Поїду я таки додому, але не для того, щоб відпочивати, а щоб поставити на місце цю керівницю.