Я добре пам’ятаю, як тато хворів і ночі в лікарні. Мав гострі проблеми з серцем, пережив кілька операцій. Тоді я була випускницею, дуже хотілось, щоб тато був поруч у такі відповідальні миті. Навіть гроші, які були відкладені на репетиторів, пішли на лікування тата, але врятувати його не вдалося.
Я дуже сумувала, нічого не хотілося, з головою занурилась у науку, щоб хоч трохи прийти до тями. А через декілька місяців мама привела вітчима. Дядько Степан був дуже суворий, одразу почав встановлювати вдома свої правила. Вітчим працює сторожем на заводі, отримує мінімалку, ще й аліменти колишній платить – не знаю, що в ньому знайшла мама.
Після закінчення школи я вступила на педагогічний. Вчуся добре, навіть отримую стипендію. Та вечори вдома стали нестерпними. Вітчим постійно дорікає, що я сиджу у них на шиї:
– Годі жити на мої гроші! Ти студентка, шукай підробіток. Я у твоєму віці вже працював!
Та найгірше, що мама його підтримує:
– Так, донечко, ти могла б нам допомагати!
А днями почалося справжнє пекло. Вітчим заявляє, що я вже доросла і маю жити окремо. Мама навіть вирішила поговорити про це наодинці:
– Через тебе вдома постійні скандали. Я не маю спокою. Справді, буде краще, якщо ти переїдеш. Шукай собі інше житло. Поцікався, може, поруч здають квартиру в оренду. Або можеш переїхати в гуртожиток ближче до університету.
Я була шокована. Що сталося з моєю мамою? Я розумію, вітчим. Але як вона може так казати? Відколи мама стала егоїсткою? Хоча… про себе вона теж не думає. Бо ризикує зостатись на самоті.
– Якщо ти зараз мене виженеш, то більше не побачиш. І не проси ніколи про допомогу!
Я також буду суворою, щоб мама добре запам’ятала цей урок. Не сумніваюсь, у тому, що дам собі раду. Але переживати зраду близьких людей, їх байдужість завжди боляче. Я вже знайшла роботу – влаштувалась посудомийкою в кафе. З переїздом також не буду затягувати. Тільки боюсь, що мама з цим огидним типом довго не протягне і тоді знову згадає про мене, але буде пізно.