Я спаковувала коробку додому і вагалась: класти туди 50 євро чи залишити собі?
В Італії вже 11 років. Поїхала ще коли мені 46 було, разом з кумою. Тоді гроші потрібні були, бо діти вчитись йшли. А, працюючи, в Україні їхнє навчання я б не оплатила. У мене син, якому зараз 28, і дочка, якій 34.
Олег одружився і переїхав до невістки. Живуть вони разом зі свекрами. Хоч він і каже, що все добре, та я знаю – його вічно потурають тим, що він в зяті пішов. Без кола, без двора… І тому подібне. Чоловіку таке важко сприймати.
А Іванка вдома залишилась, чоловік до неї перебрався в наш будинок. У них двоє донечок. Теж важка ситуація. Їх і нагодувати і одіти, і до школи відправити. Все гроші..
От я і розриваюсь: то сину, то дочці помогти. А кума, Лідка, каже:
– Галю, та діти твої вже дорослі, нехай самі себе забезпечують! Ти так загнешся у тій Італії… Для себе жити треба!
Їй легко так казати, бо у неї чоловік є, який теж непогано заробляє. Вони обидвоє в Італії залишились, відколи виїхали. Діти хорошу роботу мають, зарплати високі. Тому вона і може жити для себе. А я собі таку розкіш дозволити не можу.
Щомісяця дочці я відправляла посилку з продуктами, деяким одягом і гроші… Цього разу поставила 750 євро і думала довго: додати ще 50 чи залишити їх собі? А тоді згадала, що Веронічці, онуці старшій, чоботи зимові купити треба і доклала. Я вже обійдусь якось…
– Ти на старості, якщо повернешся, то нікому вдома і не потрібна будеш!, – казала кума мені ще якось, — Ти сама за себе зараз не думаєш, а потім біля розбитого корита залишишся. Чим могла, тим помогла. А тепер діти хай самі думають..
Так то воно так. Можливо, і правда. Та я не можу їх залишити напризволяще. ну що я за мама після цього, коли бачу, що дітям важко, а нічим не допомагаю?
Я все-таки сподіваюсь, що діти оцінять мою допомогу і колись віддячать мені тим же…
Як думаєте, чи варто допомагати дорослим дітям? Правильно робить жінка?