Я зараз у декреті, синочку Олежику тільки 3 місяці. Ще толком від пологів не відійшла, а тут ще й малюка треба няньчити. Важко самотужки і дитину бавити, і прибирати вдома та готувати їсти.
Просила чоловіка, аби він хоча б взяв на роботі відпустку.
– Ага, я і так зараз працюю понаднормово, аби за продукти та комуналку платити. То ще маю тобі з дитиною допомагати? Мені за відпустку не заплатять! – дорікав Михайло.
Свекруха так само не може, у селі вже сезон роботи на городі. Та і живе пані Ольга аж за 700 кілометрів, не може постійно туди-сюди кататися.
І тому на допомогу приїхала моя мама з Італії. Вона давно працює в Римі, нам купила у Львові квартиру, колись дала гроші, аби ми закрили кредит за машину. Та і як всі бабусі-заробітчанки, щомісяця висилала подарунки для Олежика – одяг, суміші, якісь продукти ще нам і навіть гроші, чисто 500 євро.
Знаєте, якби не гроші мами, то ми б досі тіснилися в орендованій однушці та їли одну мівіну. Мені вже навіть було соромно її просити повернутися в Україну, аби з онуком допомогла. Але, на жаль, підтримки від чоловіка не було.
– Господи, доцю, та я завтра приїду, вже квитки на перший автобус купила! Я ж сама хочу з онуком побути, бо ти лиш його фотографії у Вайбер надсилаєш.
Мама ще й привезла декілька пакетів з подарунками та продуктами. Навіть якісь кальмари та ікру купила, а ці делікатеси ми ніколи не куштували. І в мене тепер є вільний час, аби швидко поприбирати чи їсти приготувати, поки мама з малюком на прогулянці.
Чоловік тільки байдуже маму привітав на вокзалі та все. Його і так нема вдома, постійно на роботі.
І останнім часом Олежик геть капризний став, постійно плаче. Ми і на руках по черзі носили, і давали соску, співали колискові – марно. Педіатр сказав, що то коліки і має перейти.
Ще й на зло, зламалася пральна машинка, а грошей на нову нема. Майстер приходив, але нічого толком не поремонтував. Тому я час від часу перу одяг малюка в тазику і феном сушу.
Того вечора не встигла посуд помити, світло вимикали, а в нас в той час нема гарячої води. І чоловік повернувся додому без настрою:
– Що то за бардак вдома? Ще й дві жінки в хаті, а тут гора брудного посуду!
– Бо світла нема і я не можу ніяк помити…
– То що, в холодній воді так важко? Ти ще й мої речі не випрала так? Ну що ти за господиня?
Тоді вже мама не витримала та заступилася за мене:
– А ти чого тут командуєш? Не можеш жінці допомогти?
– А ви тоді нащо приїхали? Аби свої серіали по телевізору дивитися?
– Раз ти забув, то я нагадаю – це моя квартира!
– От прошу, ще й почали мене виганяти геть. Я тоді в друга переночую, раз вам заважаю. Подзвониш, коли твоя мама нарешті звалить в свою Італію назад.
Міша зібрав речі у валізу та поїхав геть. Вже 3 день не телефонує і на мої смс-ки не відповідає. Щовечора я плачу, але мамі цього не показую.
Шкода, що не дочекалася допомоги від чоловіка. Невже він думає, що у декреті так легко?…